Поділитись в соц мережах:
«Він був професором історії у Львівському університеті, дуже шанованою людиною. На жаль, я дуже мало його знала через складні сімейні відносини. Але мама розповідає, що, коли мене принесли додому з пологового будинку, Ярослав Павлович Кісь дуже зрадів і промовив: «О, Оксаночка буде істориком, якщо мої сини не захотіли продовжити справу мого життя».
Поділитись в соц мережах:
«Це християнська концепція. Більш того, вона трактує, що ніби я зверхньо когось прощаю. Це для мене не характерно. Я не розумію цієї концепції. Для мене важлива рівність. Людина створила мені проблему. І вона живе з цим весь свій час, а я - годину або дві. За що мені його прощати? Йому ще важче, ніж мені. Так само я не розумію, за що можна прощати чи не прощати себе самого ... Потрібно просто не робити більше якихось речей ...»
Поділитись в соц мережах:
"Перебування кілька місяців в камері-одиночці було чи не найбагатшим періодом мого духовного зростання. Я не був один... Це називається - духовне життя. І привчив мене до цього - табір"
Поділитись в соц мережах:
«Ні в професії, ні в сім’ї. Бо діти виростають і можуть заплатити тобі своєю байдужістю. Сім’я може зруйнуватися, а чоловік — піти. Або ти можеш вкласти в професію все, відмовившись від сім’ї, дитини, і в підсумку вона тебе — зрадить. У мене була можливість виїхати в Росію, але…».
Поділитись в соц мережах:
«Просто емоції -- боже мій який жах .... ". Ти не можеш просто зрозуміти, як це все може бути ... заперечення ... примарні надії на те, що ось ще місяць і перемога ... і був момент, коли я просто вигоріла остаточно .... Добре, що знайшлися психологи, які витягли мене ...»
Поділитись в соц мережах:
«Мені дуже не хотілося визнавати, що з мене жодної користі. Але ось у ніч із 18 на 19 лютого це стало очевидним. Я визнала, що як з юриста з мене — жодної користі. Проти БТРа. Проти куль. Я згадала, що вмію, наприклад, водити машину».
Поділитись в соц мережах:
«Коли стався цей постріл, мені здалося, що вже кінець. У моєму уявленні взагалі був відсутній якийсь інший результат, окрім смерті. Можливо, тому що я — медик. І, бачачи, скільки крові втрачаю, розуміла, що при таких пораненнях не виживають. І те, що я написала, було моє відчуття».
Поділитись в соц мережах:
"У всіх відтінках часу я почуваюся дисидентом, інакомислячим... Я не в мейнстрімі. Завжди цей мейнстрім кудись йде в бік. Або це я кудись відхиляюся... Це складно, але комфортно. Тому що я відповідаю на головні запити своєї душі ... "
Поділитись в соц мережах:
«У 2001-му році ці люди ганяли мого чоловіка за червоно-чорний прапор, а тепер вони ж вішають його на очолювані ними державні офіси. Але я не вірю в їхні метаморфози. І вся ця історія про український патріотизм і таку ж владу є для мене рейковою».
Поділитись в соц мережах:
«…й сказала, що якщо ти за нею не наглянеш, мені доведеться просити сусідів. Це була важка розмова. І я чудово розуміла і розумію її справедливі докори на мою адресу. Але після того, що я там бачила, після цих смертей, я вже не могла все це кинути… Насправді це ненормальні вчинки. Я, напевно, не хотіла б, щоб хтось так вчинив зі мною, якби я була маленькою».
Поділитись в соц мережах:
«…То була повна кімната здружених, теплих, приязних людей, які були моєю родиною… Цим була багата, мені так здається, свого часу Галичина. Що вона ще зберігала пам`ять свого роду. Я порівнював їх зі своїми друзями із сходу України і виявлялось, що кількох десятків років більшовицької влади достатньо для того, щоб поламати це відчуття роду»
Поділитись в соц мережах:
Вся країна вже знала про розстріли 18 лютого. Ми побачилися десь опівночі біля будинку київської адміністрації. Я помітив, що він дуже схуд. Привіталися. «Я тебе люблю, сину» — «І я тебе, тату». Я його поцілував. Він одразу все відчув і сказав: «Тільки не починай…».
Поділитись в соц мережах:
«Ми створили групу родичів у Вайбері. Хто б із родичів хлопців не отримав листа звідти, для нас усіх це велика радість. Усі пишуть, вітають. Ну, і коли зовсім накриває, то я можу вилити туди всі свої емоції. А потім... попросити пробачення за свою хвилинну слабкість».
Поділитись в соц мережах:
"Коли ми знаходимося в життєвих ситуаціях успіху або невдачі -- вчимося аналізувати. Не говорити, що мені стало погано тому, що це ворог мій, і я повинен його покарати. Це абсолютно приречений шлях в нікуди. А ти проаналізуй ситуацію і подивися на свої дії. Тому що це питання до тебе, а не до твого уявного ворога".
Поділитись в соц мережах:
«Але я не ділю шлях у професії на жіночий чи чоловічий. І — так, я пройшла кілька важких і не завжди безпечних етапів у своєму житті й професії. І що? Щодо особистого. У нас із чоловіком був дуже важкий етап. Він теж був на Майдані, був у сотні. Він вважав, що я маю бути поруч із ним і підтримувати його. Я ж бачила свої особистісні завдання й функції в цій історії по-іншому».
Коментувати 
