Поділитись в соц мережах:
«Від держави на кожну дитину ми отримуємо два прожиткові мінімуми. Це близько трьох із половиною тисяч гривень на місяць. Плюс винагорода для мами. Основна наша проблема в тому, що всі діти не тільки хворіють сезонно — багато з них з самого початку, м’яко кажучи, не дуже здорові. А це все — ліки, на які часто може йти практично все їхнє державне утримання».
Поділитись в соц мережах:
«Я відчувала, що впораюся з травмами дітей, у яких батьки алкоголіки, наркомани... Чоловік був готовий іти далі і працювати з дітьми, які пережили насильство. Для мене це був дуже складний бар’єр. Я не знала, як правильно поводитися в таких історіях, не уявляла, як допомогти дітям відновитися».
Поділитись в соц мережах:
«Нас підтримують і фінансово, і психологічно. Проект оплачує сім’ям комунальні послуги, помічницю, допомагає в дуже різних ситуаціях. Приміром, до нас зараз прийшли одразу четверо маленьких дітей. Так от ліжка, меблі, одяг на перший час — усе, що їм необхідно, купила ця міжнародна благодійна організація».
Поділитись в соц мережах:
«Я не вважаю, що все обов’язково визначене батьками та вихованням. Є фундаментальні речі, закладені в душі кожної людини. У цьому сенсі не можна говорити про детермінізм стосовно людської особистості. Якби людина визначалася тільки середовищем, вона б не була здатною його змінювати».
Поділитись в соц мережах:
«За ці три роки ми стали сім’єю. Справжньою щасливою сім’єю. Наші діти їх теж дуже полюбили. Ми всі разом одне одного полюбили. Мілана не хотіла іншої мами... Але, на жаль, на думки й почуття маленьких дівчаток і хлопчиків ніхто в таких ситуаціях не зважає».
Поділитись в соц мережах:
«Зараз наші рідні дити спокійніше ставляться до появи дітей. Ну, можливо, в останні дні, коли прийшли ще четверо малят, вони почали трохи ревнувати. Зараз загострилося певне суперництво за місце під сонцем: хто сяде поруч із мамою. Але ще дуже мало часу минуло. Щоб усі заспокоїлися і звикли одне до одного, треба десь півроку».
Поділитись в соц мережах:
«Рік тому прийшли двоє хлопчиків — брати Єгор і Назар. Діти дуже складні, травмовані... Один з хлопчиків дуже агресивний, що, безперечно, завдає багато клопоту всій сім’ї. Психологічно діти потребують дуже багато уваги. Вони ще можуть повернутися в біологічну сім’ю. Але в них є любляча бабуся, яка робить усе, щоб хлопчики жили з нею. І тут ми готові співпрацювати з бабусею, допомагати».
Поділитись в соц мережах:
«У нас з Олегом двоє своїх дітей. Чотири роки тому ми задумалися про те, щоб усиновити або взяти під опіку ще одну дитину. Проте виявилося, що дитячі будинки заповнені цілими сім’ями не потрібних батькам братів і сестер...».
Поділитись в соц мережах:
«Круто відчувати, що дитині, яка довго була холодною і відстороненою, мала купу проблем зі здоров’ям на тлі своєї істотно розладнаної психіки, раптом захотілося підійти й несміливо обняти тебе. Назвати мамою. Виходить, вона заспокоїлася, значить, їй тепло…»
Поділитись в соц мережах:
«…Можливо, якби повернутися назад, я щось би змінила. Виховувала б дітей, виходячи вже з сьогоднішнього досвіду. Однак тоді вони, напевно, не були б такими, якими є зараз».
Поділитись в соц мережах:
«Але потім усе-таки залишилися. Просто в службі знайшлися люди, які сказали правильні для нас слова. І на даний момент я не шкодую, що ми залишилися. У нас тепер є така велика сім’я, яку ми хотіли і про яку мріяли. І зараз я вже не боюся відпускати дітей».
Поділитись в соц мережах:
«Насправді моє ставлення до дітей одного разу змінила моя подруга. Я дуже часто їх критикувала. І вона раптом сказала: «А для мене мої діти — найкращі». І щось зі мною тоді відбулося...».
Поділитись в соц мережах:
«Так, це — моя мама. Яка напередодні війни залишилася без матері — із сестрою, братом і батьком. Це в ній живе завжди. Вона ніколи нічого не просить, не вимагає, вона повний аскет. Коли не стало тата, вона більше не вийшла заміж. Один на все життя. Хоча різне в них було…».
Поділитись в соц мережах:
«Свекруха — беззастережно, тому що сама дуже рано — в 14 років — залишилася сиротою. Для неї це дуже природно — допомагати дітям, яким погано. Вона дуже добра людина, і зараз завжди поруч з нами і з дітьми. А мій тато сказав так: «Якщо тобі це подобається, нехай буде так». І я йому дуже за це вдячна».
Поділитись в соц мережах:
«…але не тільки через матеріальні проблеми. В одному з будинків була група дітей від восьми до шістнадцяти років, від яких пішли кілька батьків-вихователів. Іноді реальність перемагає. Бо не ми, батьки, диктуємо правила життя в сім’ї. Їх встановлюють діти. Але коли щось не виходить, то завжди краще визнати це і піти…».
Коментувати 
