«Я ж не несу безперервно. Я ламаюся. Я відвідую психіатра. Я намагаюсь накласти на себе руки. Я б'юся головою об стінку. Просто це залишається за кадром, і я намагаюсь максимально швидко справлятися…»
«Постійно, 24 години на добу, тобі здається, що ти не маєш права жити власним життям тому, що тут стільки потерпілих. Це те, що я пройшла. Це вже була якась психопатія. Я посивіла повністю. Я зараз повинна фарбуватися. Це те, що відкладається. Я була сіра, з запалими щоками і втраченою метою свого власного життя ... Психолог мені повернула відчуття, що моє життя - це теж цінність».
Коментувати 
