«Мама вчила мене любити людей. Я не відразу це оцінив. Бо в юностіз авжди видається, що чиясь мама краща, професійніша, мудріша…Ще щось… Юність дуже любить ті порівняння і вона буває дуже егоїстичною. А потім в таборі я просто вжахався: як ти міг так ставитися?!...»
«... В моїй історії це дуже неоднозначне питання .... Мама ... В якісь певні моменти життя вона зробила мене дуже сильною людиною. Яким чином вона це зробила, я краще не буду уточнювати, але ... ті відносини, які у мене з нею були і є, навчили мене бути самостійною»
«Глобальна мета взаємин батьків і дітей — оцінка. Усі батьки хочуть, щоб їхні діти поставили їм оцінку. «Чи хорошим я був батьком?», «Чи хорошою я була мамою?». Ця оцінка виражається в щоденному спілкуванні, у дзвінках, у повазі. Або неповазі. І тут справді складно. З батьками ще складніше, ніж із мамами. Багато хто з чоловіків ображений на свого батька. І я теж жив із такими самими почуттями…».
«Один хлопець дізнався, що його мама в шостому класі залишалася після уроків і мила школу. Щоб купити собі одяг. Він схопився за голову ... Батьки піклуються про нас, як можуть. Як їх навчили. І ми не маємо права їх судити, звинувачувати, вести себе по-дитячому. Зрозумійте, як вони жили. І прийміть...».
«Знаходячись там, у полоні, мені було складно, наприклад, коли у мене щось є з харчів, а у когось поруч немає. Я мав поділиться, навіть якщо це буде у збиток мені…»