ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ДЛЯ ІНШИХ

Відповіді

У кожному короткому ролику герої говорять про себе, про країну, про життя, страхи, сенси, пошуки, розчарування та головні відкриття

"... підпирати плечем громадські інституції повинні всі". Блискуче есе Євгена Сверстюка, в якому  він говорить про те, що завжди є люди, готові підставити руки. Тому що все розсипається і розбивається, коли не вистачає рук, котрі  всюди наводять лад.  В нормальному суспільстві таких людей називають добропорядними громадянами. А коли щось не в порядку зі здоров'ям суспільства - їх називають героями ".
Коментувати
«Все змінилося. Хтось сильніше, хтось менше. Хтось знаходиться в таких обставинах, що не може активніше проявити те, що з ним відбувається»
Коментувати
«З погляду соціології, в нас узагалі дуже цікава країна. Власні перспективи люди оцінюють ліпше, ніж країни. І це — перманентна тенденція. Коли ми запитуємо: чи зміниться ваше життя на краще наступного року, більшість упевнена, що так. А якщо ми ставимо те саме запитання, але щодо країни,  багато таких, хто вважає, що ситуація в країні зміниться на гірше».
Коментувати
«На момент розвалу Союзу хаос у головах радянських громадян був настільки глобальним, що майже 90 відсотків, і навіть 57 відсотків у Севастополі, проголосували за незалежність України. Це був пошук бодай якогось порятунку, коли все навколо розвалювалося. Але далі постало логічне запитання: а який узагалі сенс у тому, що ми всі належимо до незалежної України?.»
Коментувати
«Українці, безумовно, матеріалісти. У силі залишається тенденція: що бідніше суспільство, то воно більш матеріалістичне. 40% українців готові поступитися частиною своїх прав і свобод в обмін на підвищення добробуту. Хоча, зазначу, стільки ж, 40%, — не згодні!».
Коментувати
«Не хочу, щоб мій син жив у приниженні. Системою, людьми, обставинами... Адже всі поруч. Олег Сенцов, моряки... Жити і знати, що хтось у будь-який момент може змінити твоє життя. Без твоєї згоди. Рабство несе багато горя. Воно підходить непомітно. Хтось стає рабом грошей. Хтось — компромісів. Рабів до раю не пускають…».
Коментувати
«Певним індикатором ставлення суспільства до цих процесів є показник ставлення до того, щоб дозволити вільний продаж зброї. 80% українців — проти. Тобто люди цього бояться. У той самий час ми запитували про можливість самосуду. Стабільні 10%, які виправдовують самосуд, в Україні є. І це досить багато...».
Коментувати
«Значно збільшився відсоток людей, готових давати гроші на різні громадські потреби. Стабільно близько 40% українців займаються такою добродійністю, а раніше, до Революції Гідності, було близько 25%. Але, знаєте, це все ж такий собі новий патерналізм».
Коментувати
«Тому що наше суспільство ще слабко чує… З моменту Празькой весни 68-го до Гавела минула певна  кількість років… Так, і ми ще маємо визрівати»
Коментувати
«Тобто щоб готовність до протесту вилилася в реальний протест, необхідні три фактори. По-перше, якийсь поштовх, крок з боку влади, який відразу обурить велику кількість людей. По-друге — наявність політиків, яким довіряють. По-третє, люди повинні розуміти, що буде в результаті».
Коментувати
«Так, воно ще дуже слабке. У нього ще немає необхідних важелів впливу. Але я вважаю, що мине ще років зо два-три, і воно вже не дасть ділити бюджет так, як вони ділять. На місцевому рівні в тому числі. Бо одна річ — впливати на парламент, уряд і президента, і зовсім інша — на голову твоєї сільради».
Коментувати
«Економічну модель нашому олігархату змінити все ж таки доведеться. На чому вони виїжджали? По-перше, дешевий газ. Енергоємність нашого виробництва сьогодні втричі більша, ніж у тієї ж таки Польщі. По-друге — справді дешева робоча сила. Але тепер ситуація змінилася. Дешевого газу більше немає. Як, утім, виїде в Європу й дешева робоча сила…».
Коментувати
«Новина — це сигналізація про подію. Її посил — обмежений. А от пошук істини — досить тривалий процес, у якому мають брати участь і журналісти, і суспільство. Проблема саме в тому, що найчастіше ми сприй­маємо новину як істину. Відбулася підміна понять. І цю підміну здійснили в тому числі ми самі, журналісти».
Коментувати
«Вони мені дуже багато писали, дякували, приходили в лікарню. І я не впала в депресію, не замкнулася... Хоча ризики були великі. Багато моїх знайомих, які теж постраждали на Майдані або на війні, так і не вийшли з депресії. Їм постійно сняться кошмари, вони продовжують жити минулим…».
Коментувати
«Один день з життя волонтера, переселенця, військового... людини, якій не однаково, що відбувається в країні. І це буде цікаво на екрані. Можливо, тому сценаристи повного метра, розуміючи проблему і намагаючись дотягтися до реальності, вирішили, що в одному сценарії потрібно говорити про все й відразу. І герой тут, і його сусіди, і козаки обов’язково мають десь на конях проскакати. І вже нічого не розбереш...».
Коментувати
«У нас було дослідження корупції у вишах. Із тих, хто давав хабарі, тільки 15% відповіли, що їх у них вимагали. 60% уточнили, що «легше дати, ніж вивчити». Отак прямо взяли й обрали цю опцію. Тобто тут ми маємо справу з такою собі ініціативною корупцією».
Коментувати
«Феномен Зеленського — це саме історія з сублімацією накопиченого розчарування і негативної енергії стосовно влади і політичних еліт. Але істотна відмінність від ситуації після Помаранчевої революції в тому, що громадянське суспільство не демобілізувалося, а, навпаки, напружилося».
Коментувати
«І це актуальна тема для відвертої дискусії в українському медійному середовищі. Я їхала до Оксфорду в тому числі й по відповідь на запитання, як нам об’єднати наше поляризоване суспільство. А опинилася в Британії Брекзиту і розгублених британців. У Штатах я зрозуміла, наскільки поляризоване американське суспільство, де існує Америка CNN і Америка Fox News».
Коментувати
«Пам`ятаєте, разом з Майданом група «Первое декабря»? Так уже сталося, що за цей період часу більшість з них пішла. Починаючи від Мирослава Поповича і  закінчуючи Любомиром Гузаром. Однак має бути критична маса моральних авторитетів у суспільстві, які повинні бути голосом громадянського суспільства»
Коментувати
«І в цьому проблема. Даючи хабарі на своєму низовому рівні, вважаючи, що нічого такого не сталося, ніхто не вмер ... ми чинимо так само, як і крадії мільйонів. Через що потім дійсно вмирають люди. Це речі одного і того ж порядку. Мій рецепт - шукати людей, які вважають, що це не правильно».
Коментувати
«І ось наче ж ми всі громадяни однієї країни, але частина розмовляє українською, частина — російською, частина переходить з «мови» на «язык» ситуативно, частина — задовольняється суржиком. Я сам — російськомовний, як і вся моя родина впродовж уже півстоліття. Хоча її представники сиділи у в’язницях за український буржуазний націоналізм».
Коментувати
«До цього все було розмито. Свої це ті, хто за свободу українського народу. Ті, хто пішли на фронт захищати Україну ... А далі хотілося б тих, хто перетворює Україну на щось краще. Але в цьому Майдан не дав нових людей і нових лідерів».
Коментувати
«Наприклад, Трампу сьогодні не потрібні лояльні медіа, тому що в нього є Твіттер. Українцеві теж здається, що йому не потрібні брендові медіа, тому що він швидше прочитає пост Авакова на його особистій сторінці, ніж чекатиме поки цей самий пост у форматі новини опублікує «УП» чи DT.UA. Тобто довіра до конкретного блогера або журналіста сьогодні більша, ніж до традиційного видання».
Коментувати
«…під час Революції Гідності. І цьому було своє пояснення. Нам забракло власних ресурсів, щоб охопити все те, що відбувалося в країні на той момент. Згодом цей підхід зіграв з нами злий жарт. У якийсь момент стало очевидно, що деякі люди можуть переслідувати не зовсім благородні цілі. При цьому вони вже мали величезну аудиторію передплатників і почали формулювати свою правду».
Коментувати
«І в Помаранчевій, і в Революції Гідності брала участь меншість — 15% українців. Рушійна сила суспільства завжди в меншості. Але щоб від подібних поштовхів був ефект і рух наростав, більшість повинна підтримувати зусилля меншості. Революцію Гідності, за нашими опитуваннями, підтримували 50% населення (40% не підтримували)».
Коментувати
«Ми ведемо тисячі битв паралельно. І ми стоїмо перед викликом - об'єднати свої сили не під Маніфестом з підписом, а  у діях. У Стенфорді ми вивчали подібні процеси, коли в країнах перехідного періоду відбуваються сплески громадської енергії, а потім вона спадає. Як її утримати? В які форми направляти? Що робити, аби вона з руйнівної стихії трансформувалася у творчу».
Коментувати
«Переважна більшість людей чомусь вважають, що можуть жити так, як їм заманеться, а хтось зробить так, як треба. Змінювати цей підхід слід із самого раннього дитинства. Ну, не можна дітям розповідати казки про Івана-Дурня і Ємелю, який лежав на печі й вилежав, чого хотів…»
Коментувати
«А вони є. Я з цими людьми працюю, але про їх роботу і боротьбу, успіхи я нічого не знаю. Їх слова я не чую. Ці приклади не прориваються. І немає орієнтирів. Маяків. І люди думають: ну, вони всі крадуть, так чому я не можу ...»
Коментувати
«Бо в наступному Майдані братимуть участь люди з бойовим досвідом. А це означає, що він буде кривавим. Тому я бажаю мудрості тій частині політичної еліти, яка ще спроможна орієнтуватися в тому, що відбувається в суспільстві. Щоб не виростити монстра…».
Коментувати
«У більшості наших продюсерів, які теж тільки народилися, мета одна — заробити гроші. Мислити й думати — це прерогатива фестивального глядача, який інакше дивиться кіно, по-іншому сприймає… А коли ти приходиш у кінозал торгового центру, де хрумтять попкорном у найдраматичніші моменти, коли на екрані показують розстріл, приміром, — це вже зовсім інша історія».
Коментувати
«Ми повинні перестати рухатися за шаблоном, який задає Фейсбук, присвоївши собі монополію на правду. Ми маємо казати один одному речі, які казати й слухати боляче. Кожен з нас має право висловити те, що думає. Ми повинні вступити в діалог з регіональною пресою і регіональним громадянським суспільством, щоб виключити історії, подібні тій, яка сталася з Катею Гандзюк. Бо відповідальність за те, що з нею сталося, несемо й ми. Коли регіони живуть своїм життям, трапляються Майдани й війни».
Коментувати
«…основна причина нашого стояння на місці не пов’язана з працею. Припустимо, я розумію, як Білл Гейтс заробив свій статок. Однак про те, яким шляхом заробили свої статки деякі наші мільярдери, мені навіть говорити незручно. І ось поруч із ними живуть люди, котрі бідні. І не тому, що вони погано працюють, а тому, що люди, які перебувають при владі, не хочуть платити їм зароблене».
Коментувати
«Хтось віддав життя за зміни, а хтось підняти недопалок і сьогодні не може. Ось де прірва. І ось де фронт роботи. Подолаємо її — навчимося розрізняти й ігри та домовленості. А поки що я за високі штрафи за кинутий недопалок. За те, що не можна просто так палити газ, світло, не закривати кран з водою…».
Коментувати
«В частини фейсбучної столичної журналістики за останні кілька років утворилася корона, яка іноді заважає повернути голову і роздивитися навсібіч. Частина столичних журналістів, імовірно, сприймає НСЖУ як наратив з радянського минулого, який так і не зміг трансформуватися в сучасну організацію, яка обстоює інтереси журналістів. Частина правди в цьому, звичайно ж, є…».
Коментувати
«А те, що відбувається в одному виші, не хочу рекламувати в якому, взагалі годі описати. Учора в рамках профорієнтації привезли сто автобусів із випускниками шкіл. Але не можна людину вивчити на актора, якщо на курсі 80 студентів. Це апріорі неможливо. Але ні батьки, ні діти цього не знають. Вони живуть у маленьких селах і містах, реклама йде, народ біжить і платить шалені гроші...».
Коментувати
«Але, вибачте, це абсолютно тупикова позиція. Не християнська, якщо хочете. Людина ж  істота соціальна. Інституціональна навіть. Вона живе в суспільстві і взаємодіє з усіма його інституціями. При цьому, ви тільки подумайте, жодній із них не довіряє».
Коментувати
«Я зараз не про "Беркут" або патологічних садистів, які катували полонених. Я про простих правоохоронців, суддів. І в тому числі --про нас. Всі зусилля режиму Януковича були спрямовані на дегуманізацію протесту. Так, людей бити не можна, але це ж не люди - це радикали і екстремісти. Інший приклад. Так, жінок гвалтувати не можна, але це не людина - це "укропка". Або - "сепарка". Розумієте? Я не знаю, що порадити, окрім індивідуального відчуття, коли тобі починають нав'язувати думку, що це не люди».
Коментувати
«Ситуація з розслідуванням по Укроборонпрому. Після публікації відразу почалася дискусія про те, що журналістам злили інформацію і вона вплинула на вибори. Звичайно, потрібно розповідати, що ми усвідомлюємо, що джерела інформації можуть переслідувати якісь свої цілі. Але ми її ретельно перевіряємо, перш ніж публікувати. Оскільки ця інформація є суспільно значимою».
Коментувати
«Але, те, що цінність свободи й справедливості не врівноважується повагою до закону, свідчить про певний анархізм, притаманний нашим людям. У цьому, власне, наша ключова відмінність від Росії. Росіяни схильні до монархії, українці — до анархії. Що, погодьтеся, теж не дуже добре».
Коментувати
«Знаєте, як у Швеції починається ранок у дитячому садку? Діти обговорюють з вихователем, що робитимуть протягом дня… в дітей із самого раннього дитинства закладають розуміння того, що вони самостійно й заздалегідь повинні визначити, як проживуть цей день. Дитина може принести це у свою родину, навіть якщо в ній немає таких традицій. Розумієте?»
Коментувати
«Питання повернення до загальновідомих журналістських стандартів. З розвитком соцмереж люди втратили розуміння, що таке взагалі професійна організація новин. Суспільство сприймає соцмережі як невід’ємну частину медійного процесу. Нам доведеться пояснювати заново, що таке журналістика, як ми працюємо з джерелами і чому іноді не можемо їх розкривати...».
Коментувати
«Суспільство взагалі не хоче знати жодних незручних тем, які стосуються не тільки Майдану, а й Донбасу, війни… Людям, думаю, від початку було дуже боляче. А коли болить, коли криза, то завжди легше поділити все на чорне й біле і вибрати свою сторону. Звісно, вважаючи її білою. Насправді ж усе значно складніше».
Коментувати
«Це диво. Ось так працювала енергія перед екзистенціальної загрозою. Тому під час Майдану було легко об'єднувати людей. Прототипом "Євромайдану SOS" була організація "Мама". Коли ми захищали херсонських студентів від переслідувань режиму. Ми по всій Україні розвісили такі ж листівки про Януковича, як вони  у себе в місті. Але тоді організація не розгорнулася. Лідери не зрозуміли, що потрібно вкладатися у загальну справу, оскільки ти ніколи не знаєш, коли наступним будеш ти. Сьогодні в громадянському суспільстві таке розуміння є».
Коментувати
В 2013-му, здавалося б, нічого такого негативного в суспільній свідомості не відбувалося. Все стабільненько, потроху зростає рівень життя, вибралися з економічної кризи 2008—2009 років. Але в моніторингу на запитання «Що ви відчуваєте, коли думаєте про майбутнє України?» відповідь «надія» — на найнижчому рівні за весь час опитувань. Оптимізм — теж.
Коментувати
«У кожного з нас — він свій. В одних — це сім’я. У людському вимірі. А в просторовому — квартира. Її прибирають, прикрашають, обставляють... Квартира як мистецтво. А що в під’їзді? Це вже, даруйте, не моє… тому якогось прогресу в розвитку громадянського суспільства навряд чи варто очікувати».
Коментувати
«На прикладі Одеси ми бачимо, як формуються свого роду феоди, де відбувається злиття фінансових груп, влади, правоохоронних органів і криміналу. Коло замикається. У цивілізованому суспільстві таким процесам протистоїть правоохоронна система. Але якщо вона сама — частина цього небезпечного утворення, то ніхто, крім активістів, чинити спротив спруту не може. І це насправді страшно...».
Коментувати
«Актори приходять у театр у 19 років і чекають, поки їх винесуть уперед ногами. Люди одружуються, народжують, розлучаються… Грають кохання у 20 років, а в 50 вони вже ненавидять одне одного, але продовжують грати кохання в тій самій виставі. Для мене більше прийнятна така система театрального існування, як у Польщі й Німеччині. Коли кожні п’ять років ти змінюєш театр, партнерів…».
Коментувати
«Які виходять і кажуть, що "ми будемо займатися громадським порядком".  Але більшість людей не помічають цього. Вони думають, що ці люди  боротимуться проти ромів, а не проти них. А роми їм, відверто кажучи, байдужі. Ми думаємо, що все це контрольовано. Однак це дуже небезпечна позиція. Оскільки в цю хвилину вирішується доля прав, свобод і безпеки всіх людей».
Коментувати
"Свого часу я був у захваті від визначення дисидентства, яке дав Андрій Амальрик - російський дисидент.  "Дисиденти це люди, які, живучи в невільній країні, поводилися так, як ніби-то вони - вільні". Так, і сьогодні потрібні люди, які, живучи в аморальній країні, поводилися б - морально..."
Коментувати
«У старих європейських демократіях кількість тих, хто так чи інакше задіяний у громадянських справах, досягає 25—30%. У нових демократіях, таких як Польща, — близько 10—15%. В Україні — 5—6%. Хоча ми сподівалися, що після Революції Гідності ситуація зміниться. Але, на жаль...».
Коментувати