ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ДЛЯ ІНШИХ

Відповіді

У кожному короткому ролику герої говорять про себе, про країну, про життя, страхи, сенси, пошуки, розчарування та головні відкриття

"Сьогодні відбувається екзистенціальна боротьба добра зі злом. Зло хоче нас переконати, що ми повинні відповісти агресією на агресію. І я дуже боюся бути неадекватним. І якби переді мною зараз сидів солдат, який воював на сході, знаєте, я б не зміг філософствувати при ньому... Тому що коли ти наставляєш автомат і цілишся, ти не можеш собі сказати "Я люблю цю людину...". Однак для мене рятівною була думка одного учасника АТО на моєму семінарі..."
Коментувати
"... Люди, які просиділи кілька років у неймовірно важких умовах, не розуміючи, чи  взагалі вони житимуть ... після звільнення потрапляють в епіцентр уваги суспільства, журналістів ... У них намагаються розпитати все до найдрібніших подробиць. І одного разу я стала свідком, як хтось із журналістів із жалем вимовив: "Так що, вас там не катували? ..." Але навіть це -- хоч якась увага до їх проблем. Через деякий час -- настає тиша. Їх більше не бачать ... "
Коментувати

«Ось влада намагалася активно маргіналізувати Майдан. Зі своєю стабільною зарплатою я могла прекрасно стояти осторонь і постити «луки». Чисто гіпотетично. Тепер у мене є менше. У тому числі й у професійному плані, але...».

Коментувати
«Вони платять своїм болем, своєю безцінною жертвою за безвідповідальність мільйонів українців. Зараз все йде на виснаження ... Новини про нових загиблих --- вони такі ж жахливі, як і в 2014 році, як і під час Майдану ... Це ті ж самі смерті, обірвані життя, долі ... але ставлення більшості людей до цих втрат трохи інше ... »
Коментувати
«... Розпочався мінометний обстріл, ми вибігли з приміщення, щоб подивитися, звідки обстрілюють. І один із підлеглих гукнув: «Сан Санич, туди не біжи, там небезпечно». Я розвертаюся, роблю п'ять кроків, і на те місце, куди я мав прибігти, прилетіла міна... Усвідомив усе тільки під вечір. Подякував  бійцю»
Коментувати
«У тому варіанті, в якому це відбувається в Росії – не дай Бог. Ніякими благими намірами це неможливо виправдати»
Коментувати
«Діти ж не вибирають, де жити і як. Вони жили, ходили до школи .... і тут "бах" ... вийшло так, що ти залишився на одному боці, а твої друзі — на іншому ... Ніхто тебе не питає, їхати тобі або залишатися ... . Про які порушення прав тут взагалі уже можна говорити ...»
Коментувати
«А нас стосується. Я розумію, що в нас хлопчики. І що вони обидва військові. Але, знаєте, я така мама, що якщо син скаже, що піде стрибати з парашутом, я не заборонятиму. Я стрибатиму разом із ним».
Коментувати
«Навіть зараз ... хоч би як не хотілося казати, але сірник чиркнути на Балканах, — там усе почнеться по-новому...  У Придністров'ї — те ж саме ... »
Коментувати
«В 2014-му здавалося, що це можливо і що це може відбутися швидко. Зараз я не знаю….  Ситуація дещо стабілізувалась. На нас зараз ніхто не нападає. І йти вперед – це фактично йти на мирне населення… »
Коментувати
«Звичайно, ми увесь час повертаємося до цієї теми, намагаємося знайти відповіді на якісь запитання. Але, напевно, ці відповіді є тільки в хлопців. Богдан сказав, що капітан порадив йому писати щоденник. Щоб він фіксував усе, що з ним відбувається. І він пише. Брат йому сказав: «Ти пиши, а ми потім видамо книжку твоїх спогадів».
Коментувати
«Але на  тому боці, як і на нашому, є будинки, в яких люди не живуть. Може, хтось не стримувався  й стріляв по них, але ми так ніколи не працювали... Ми чудово  розуміли, що там могли виявитися  якась бабуся чи дідусь... мирні жителі... в яких, можливо, тут син або внук... »
Коментувати
«...Та частина населення, яка була патріотичною, — вона стала ще більш патріотичною. Волонтери, журналісти, громадськість, бізнес, армія зуміли зупинити просування добре навченої й оснащеної армії»
Коментувати
«Юристи, які ввійшли в групу, віддаються своїй роботі повністю. І це виключно російські та кримські фахівці. Микола Полозов каже, що це перший випадок у юридичній практиці Росії, коли створено цілу групу з 30 юристів, яка дотримується єдиної лінії захисту. Коли ніхто не виїжджає за рахунок іншого».
Коментувати
«Це діти і з сімей переселенців, і з сімей військових. У яких батько  «одного прекрасного дня» вийшов з дому і не повернувся ... Це трагедія дитинства також пов'язана з війною, навіть якщо дитина ніколи не чула автоматної черги».
Коментувати
«І для мене є абсолютною відповідальність дорослих за дітей. Без будь-яких чому або ще якихось аргументів. Напевно, моя нинішня професійна діяльність тягнеться з мого дитинства. З якихось особистих переживань і травм. І розуміння стану дитини в тій ситуації, коли немає нікого, хто міг би їй допомогти ...»
Коментувати
«Щойно Путін виведе звідти свої війська, проблема деокупації вирішиться за тиждень. Сепаратистські структури оперативно зникнуть у Росії, а українська армія зможе заїхати туди на велосипедах».
Коментувати
«Наша організація не займається законотворчістю. Але нам відомо, що є низка законопроектів. Кожен з них не досконалий. Чому досі політики не можуть їх якось звести, опрацювати і прийняти хоч щось, мені, як людині, незрозуміло. Як, втім, і те, чому вони пишуться без участі людей, які були в полоні. Хоча тема заручників залишається "модною". Її завжди намагаються використовувати для політичних бонусів».
Коментувати
«У кожної родини свій контекст. Взагалі своє соціальне життя. Є сім'ї, ніде правди діти, які і до війни не дбали про дітей .... І інша ситуація, коли батьки абсолютно ресурсні .... Матусі, які сіють поля ... за кілометр від фронту ... це моя рідна домівка, і мої діти тут житимуть, ... і ми все переживемо .. і ми зможемо ... і я не хочу кидати цю землю ...»
Коментувати
«Їм вигідно, що стріляють, гинуть... Є шахівниця, і кожна країна на ній — якась фігурка. А Україна — це сама шахівниця,  і постійно тут будуть розігруватися якісь партії».
Коментувати
«Підлеглого треба  вміти вислухати. Гаразд, він не стріляє, — він просто чудовий спостерігач. Його справа — побачити. Є витримка, добрий  зір, уміє користуватися оптикою ... Молодець. Чому ні?...»
Коментувати
«Про це потрібно точно говорити ... Не зважаючи на те, що міжнародні організації підготували багато людей, адекватних фахівців у кожній українській школі ми не знайдемо. Більше того, у багатьох школах я чула: "Ми про війну не говоримо, у нас ця тема табу ...". Про це не можна не говорити. Бо війна оточує дітей. І питання у них є. Чому мій тато не повернувся? Чому ми переїхали і мене називають переселенцем? ....»
Коментувати
«Потрібно дати відчути свою приналежність, єдність ... Українська культура, мова, українські пісні ... Це тільки здається дрібницями. Але без них неможливо. Якщо люди і далі будуть слухати російську попсу, розмовляти російською, вони ніколи не стануть справжніми українцями. Тому що Україна пройде для них десь в стороні. Залишаться на рівні політиків, які кричать «Слава Україні!», не вкладаючи в це ніякого сенсу».
Коментувати
«Донбас — це фантом, який працював на вибори і на представників пострадянських індустріальних агломерацій. Такі існують в Україні, у Росії, у Білорусі, в Латвії... Тобто це своєрідні анклави, залишки радянського минулого життя, які сформувалися внаслідок індустріалізації. Економічно в них не було жодних перспектив».
Коментувати
«... шляхом якогось урегулювання, миротворчих місій... Військові — вони прості. Команда «Не стріляти!» — значить, не стріляємо. У війні тільки двадцять— тридцять відсотків навантаження лягає на плечі військових. А відсотків сімдесят — на плечі суспільства, політиків, ЗМІ...»
Коментувати
«Нещодавно я отримала поштою два листи від Богдана, які він написав іще в лютому. Але це можна вважати, що швидко. Один лист адресований нам із батьком, а другий — брату. Він якраз і писав про підтримку росіян.. Я не знаю, від чого це залежить. Можливо, від настрою людини, яка його перевіряла. Від того, яка в нього душа».
Коментувати
«А чи кинуться вони закривати собою командира роти? Ідеш і дивишся... так, це  нормальний пацан ... трапилося пересвідчитися... і ці подивляться на нього і вчинять  так само... А є командири... він іде й думає, а хто ж у нього кине гранату. ...Цей напевно кине, бо я йому сказав «стули  хайло» ...а цього обізвав...»
Коментувати
«…коли стрелківці входили в Донецьк… Як вони взагалі у Слав`янську опинилися? Держава нічого не робила. Зрозуміло, що вона була слабка…  Але ці помилки. І зараз ми знаходимося у стані, в якому знаходимося… і не можемо без розслідування відповісти на всі  питання»
Коментувати
«А тепер ми постійно чимось зобов`язані. Ми маємо говорити українською мовою. Ми повинні досконало знати історію. Ми  відповідальні за те, що Росія захопила наші міста. Ми повинні, повинні, повинні ... Нас потрібно інтегрувати, рятувати, звинувачувати ... що завгодно. Але головне -- нас відділяють від України. І це страшно. Тому що ми відчуваємо, що ми -- Україна. І для нас це важливо. І ми не розуміємо, чому ми постійно маємо це доводити ... Сотні цивільних заручників потрапляють в полон ... люди продовжують вивішувати українські прапори ... Невже це нічого не означає? ...»
Коментувати
«У Слов'янську був перевалочний пункт. Звідти людей розподіляли - кого на Одесу, кого на Київ ... Доводилося по кілька днів перечікувати. Для цього поставили стаціонарні вагони на колію і селили туди людей. Але в тих вагонах не було світла ... Взагалі. Тобто людей витягли з сирих темних підвалів і поселили туди ж - у темряву. Ну як так? ... Люди і так у стресі ... квартири розбиті ... діти плачуть ... старі тільки і питають: "а коли ми повернемося додому? ..."
Коментувати
"Але тема настільки емоційно складна, що видно, як у людей не вистачає сил довго підтримувати цю хвилю ... Як люди починають злитися, мовляв, скільки можна ... Тому в суспільстві ця тема йде якимись хвилями. Інтерес і бажання допомогти змінюються апатією і агресією".
Коментувати
«Дуже багато випадків, коли колеги знімали сюжети про мародерство нашої армії, але в ефір вони так і не вийшли… Але це теж — ми. Та частина нашої ідентичності, над якою потрібно працювати. У цьому самому ряду — застосування силовиками насильства до затриманих, до полонених. У нас про це всі мовчать. Розповідають тільки кореспонденти іноземних корпунктів».
Коментувати
«Ми з колегами готували звіт, який називається "Ті, хто пережив пекло". І це не метафора. Я була в групі, яка документувала тортури. Я говорила з чоловіками і жінками, які пережили полон. З людьми, яких забивали в дерев'яні ящики ... яким відрізали пальці ... гвалтували ... у яких витягали очі ложкою ... Про ці жахи вони часто не можуть розповісти навіть найріднішим ...»
Коментувати
«…що відбувається в моїй країні. Чи не все одно, що на Сході гинуть наші хлопці. Що матері ніколи не обіймуть своїх синів, а маленькі діти не побачать своїх батьків. Мені б хотілося, щоб всього цього не було ... Щоб все було добре ...»
Коментувати
«Раніше я теж мав тривалі відрядження з миротворчими місіями в Боснії,   Косово,  Грузії... Є щось спільне у поверненні додому тоді й тепер…»
Коментувати
«У нас є маса архівів. Ми фотографували ці колони. Ми бачили тих чеченців. Ми бачили, бурятів…ми  усіх їх бачили. Що вони там роблять?, Ось, будьте ласкаві, вам причини»
Коментувати
«Ми не солідарні з людьми в їх горі. А це громадяни України. Ми називаємо людей, які залишилися в Донецьку - "ватою" і не бачимо тих сигналів, які вони нам подають. Ми не будуємо зв'язків. Те, як ми будемо повертати Донбас і Крим завтра, - про що так пафосно нам розповідають - залежить від того, як ми ставимося до людей, які там живуть сьогодні».
Коментувати
«...був момент, коли групами спецпризначення  можна було діяти. Але потім, коли стала працювати артилерія, у тому числі й реактивна, там уже треба було відповідати чимось адекватним...»
Коментувати
«Чому? ...Може, тому, що прикрилися мирними жителями. Але, звісно, найпростіше   знищувати противника тоді, коли він перебуває в колоні на рубежах висунення. Перш ніж  він розгорнеться в бойовий порядок»
Коментувати
«Українська журналістика розділилася на час до публікації списків сайту «Миротворець» і після. Після окуповані території і люди, які живуть там, виявилися відрізаними як від українських, так і від іноземних медіа. Глибше майже ніхто не копав. Істини майже ніхто не шукав. А потім читач прос­то звик до війни.
Коментувати
«Підтримка свого ж товариша по службі може бути  ефективнішою, ніж підтримка тих-таки  сім'ї чи лікаря, суспільства. Бо я їх знаю  як особистостей, котрі воювали ... які дії вони виконують  взагалі підсвідомо, на автоматі.»
Коментувати
«Вона може ховатися під землею ... Ти ніколи не готуєшся в своєму житті до того, що  одного прекрасного дня ти, переодягнена у вчительку, зайдеш в групу дитячого садка і ставитимеш сценку про їжачка і міни ...»
Коментувати
«Уся річ у багаторічній банальній експлуатації олігархами економіки регіону та робітників. За відсутності модернізації, гідних зарплат, а отже й розвитку. До речі, те, що Україна досить швидко навчилася жити без насправді дотаційного Донбасу, цьому підтвердження».
Коментувати
«Ніколи не забуду Лесю Римарь, вдову Ігоря Римаря, останнього пораненого, якого вивозили з ДАП. «Людина без шиї»... Я взагалі не знаю, як він при такому пораненні прожив іще цілих два тижні. Ми збирали кошти на медикаменти. Їх виявилося досить багато. І ось, коли його не стало, Леся залишила тільки на похорон. І ці 223 тисячі гривень для мене, напевно, були найвідповідальнішими грошима в моєму житті».
Коментувати
«Під час останньої поїздки ми познайомилися ще з Костею Котовим. Минулого разу він стояв в одиночних пікетах. А цього разу ми заїхали в Лефортовське СІЗО, коли він передавав хлопцям передачі. Потім усі два дні Костя був з нами. Я в нього запитала: «Ви працюєте десь?» — «Так, працюю. Але я взяв відпустку за свій рахунок. Комусь же потрібно це робити…».
Коментувати
«Це була вже переддипломна практика. Він проходив її на катері «Бердянськ», щоб потім стати командиром його екіпажу. На практиці вони постійно виходили в море, тому нічого особливого у виході 23 листопада теж не було…»
Коментувати
«Після анексії Криму я зрозуміла, що я — не політик, я не керую цим світом і нічого не можу зробити з тим, що відбувається. Я — маленька людина. Але навіть якщо мене читають троє підписників у Фейсбуці, то я маю вплив на цих трьох людей. Того ж дня я написала, що відмовляюся зніматися в російських проектах. Я не уявляла собі, як після всього того, що сталося, можна вийти на майданчик і, наче й не було нічого  обніматися. Хоча, свідомі люди є скрізь…».
Коментувати
«Суди цього разу пройшли набагато швидше. Уже були перекладачі. І ще мені здалося, що і самі судові пристави, і працівники ФСБ, які супроводжували хлопців, краще ставилися до нас. Бо минулого разу, не встигнеш простягнути руку, її відразу відбивали...».
Коментувати

«Пам’ятаєте обстріл Авдіївки торік, коли туди посунули колони волонтерів? А вже й не треба було. За чотири години МНС розгорнуло там усю необхідну екстрену допомогу. Електрогенератори, підвезення води... Держава заворушилася. Ми ж так довго цього чекали. І я прийняла цю нову для себе реальність. З радістю…».

Коментувати
«Перший тиждень я все внутрішньо заперечувала. Мені так було легше. Хоча розуміла, що це реальність, що з нею треба щось робити... Спочатку це були тільки новини, потім нам почали телефонувати керівники інституту, штабу ВМС...».
Коментувати
1 2 3