«Мабуть, років до 37-38 я взагалі не сильно замислювалась на тему: хто я така? Правда. Для мене усвідомлення того, що я українка і що для мене це важливо, прийшло на Майдані»
«Однокласник ішов за мною по коридору. Потім він раптом ударив мене між ніг. Я впала. А він сказав: «Це щоб кримські татари не розмножувалися, і щоб на планеті було менше таких виродків, як ти». Це дуже глибоко сиділо... Нещодавно у соцмережах з’ясувалося, що він воював на сході України за «ДНР—ЛНР». І це теж символічна історія, яка не стільки про мене, скільки про наше суспільство».
«Коли я читала «Сад Гетсиманський», то усвідомила трагедію українського народу, яка відгукнулася в мені трагедією мого народу. Ці дві ідентичності відтоді в мені й існують. Хоча, згадую, як учителі ще в початковій школі в Криму казали нам: ви можете не вчити українську мову, мовляв, це якась недоверсія російської, і в житті вона вам не знадобиться».
Коментувати 
