Поділитись в соц мережах:
«Розвиваючи ваш образ, скажу, що я медсестра, яка має патологічний оптимізм. Щоб не відбувалося зі мною, з іншою людиною, з палатою загалом, я завжди впевнена, що можна щось зробити. Головне — правильно визначитися з тим, що саме. У мене в голові може бути відразу кілька планів…».
Поділитись в соц мережах:
«У численних справах щодо домашнього насильства або торгівлі людьми я відкрив шокуючий факт: людей не тримали вдома насильно. Людина роками перебувала в ситуації приниження, фізичних покарань, примусової праці ... на тій підставі, що їй просто сказали: "Сиди тут і не виходь!" ... Дітей потрібно виховувати так, щоб вони могли справлятися з такими ситуаціями, могли встати і вийти».
Поділитись в соц мережах:
«Я вважала, що нікому нічого не зобов`язана. Я була споживачем, котрий бере якісь суспільні блага, натомість нічого не віддаючи. Події на Майдані підштовхнули мене до відчуття належності до своєї землі і необхідності взяти на себе відповідальність за те, що відбувається у мене вдома. Зараз все моє життя говорить про те, як моїй країні боляче ...»
Поділитись в соц мережах:
«І, можливо,саме цей єдиний його героїчний вчинок й був центром його життя і центром його особистості як би обставини не склалися, саме так він назавждизалишився б нікому не відомою сірою мишкою… »
Поділитись в соц мережах:
«Я справді жила абсолютно звичайним життям. Виховувала молодшу дитину, займалася своїми справами і, так, вела в ЖЖ модну сторінку. Коли почався Євромайдан, я проігнорувала цю подію. Я вже брала участь в одній революції — 2004 року, але…».
Поділитись в соц мережах:
«Ні, я не зайшла в події революції неготовою людиною. Навпаки, я завжди була досить різкою, навіть, можна сказати, скандальною, завжди була за кардинальні дії. І якщо міркувати категоріями «революція — еволюція», то я — за революцію. Але я почала інакше дивитися на багато речей…».
Поділитись в соц мережах:
«І це, я вважаю, позитивна риса для соціолога. Неможливо собі уявити соціолога, приміром, у навушниках, який уткнувся в смартфон у метро. Ця людина — апріорі не з нашої касти. Я спостерігаю за життям. Я його слухаю. Уловлюю не тільки в анкетах, а й на вулицях. З облич, фраз, людей, які проходять повз... Усе це — моя робота».
Поділитись в соц мережах:
«Але мені важливо, що про себе знаю я. І ось це знання, яке дозволяє мені не дуже конфліктувати із собою… для мене це і є почуття власної гідності»
Поділитись в соц мережах:
«Ніколи не можна йти проти своїх переконань. Мене завжди дивує, коли люди огульно кажуть: «Усі беруть, соціологи беруть...» Я тоді запитую: «А за скільки ви продали б своїх дітей?» Ображаються... Люди чомусь вважають, що дітей продавати не можна, а от себе — запросто. А що таке людина, як не її цінності, переконання, самоповага, зрештою?»
Поділитись в соц мережах:
«Я людина, яка одна виходила в чисте поле і починала робити те, що на той момент викликало несприйняття і спротив більшості. Те, що часто-густо туго сприймалося навіть у колі однодумців, поєднаних спільними цінностями. Мені пощастило: неодноразово у моїх руках виявлявся карт-бланш на побудову нових інституцій, надійна команда і підтримка..».
Поділитись в соц мережах:
«А я жодних результатів і не чекаю. Мені одна мудра людина дала таку пораду: ніколи і ні від кого не чекати подяки. Хочеш щось робити — роби. Хочеш допомогти — допоможи... Не сподівайся, що твоя дитина на своє 20-річчя зробить тобі якийсь подарунок і вимовить поетичними рядками, яка ти прекрасна мама».
Поділитись в соц мережах:
«Це — мій девіз…Це був 2003 рік. Період кучмізму, що саме стабілізувався, і відчуття, що це — вже все, всерйоз і дуже надовго. Я тоді писала статтю для наукового збірника про демократію. І, знаєте, дуже невесела вийшла стаття. Але наприкінці я несподівано для себе самої додала цю фразу… А невдовзі настав 2004 рік, Помаранчева революція…».
Поділитись в соц мережах:
«За дотримання двох «але». Цей процес не повинен приводити до нарцисизму та гордині. Християнству (природа якого в комунікації) ближча ідея солідарності та взаємодопомоги, ніж якесь ізольоване й самодостатнє самовдосконалення…»
Поділитись в соц мережах:
«Мої діти дуже тяжко переживали, коли у нас вдома опинилась чужа дівчинка з онкологією. Коли я їм сказала, что поживе вона у нас місяць - півтора… і вмре вона також тут. Таких речей взагалі не можна робити…»
Поділитись в соц мережах:
«Іноді мені здається, що я сприймаю країну, як кохану людину. З якою у тебе є контакт і ти відчуваєш усі її переживання, її біль ... Як кажуть, людина вийшла з глини ... Так і я зараз я відчуваю, що вийшла з цієї землі ... Я частина її ...»
Коментувати 
