ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ДЛЯ ІНШИХ

Відповіді

У кожному короткому ролику герої говорять про себе, про країну, про життя, страхи, сенси, пошуки, розчарування та головні відкриття

«Розвиваючи ваш образ, скажу, що я медсестра, яка має патологічний оптимізм. Щоб не відбувалося зі мною, з іншою людиною, з палатою загалом, я завжди впевнена, що можна щось зробити. Головне — правильно визначитися з тим, що саме. У мене в голові може бути відразу кілька планів…».
Коментувати
«У численних справах щодо домашнього насильства або торгівлі людьми я відкрив шокуючий факт: людей не тримали вдома насильно. Людина роками перебувала в ситуації приниження, фізичних покарань, примусової праці ... на тій підставі, що їй просто сказали: "Сиди тут і не виходь!" ... Дітей потрібно виховувати так, щоб вони могли справлятися з такими ситуаціями, могли встати і вийти».
Коментувати
«Я вважала, що нікому нічого не зобов`язана. Я була споживачем, котрий бере якісь суспільні блага, натомість нічого не віддаючи. Події на Майдані підштовхнули мене до відчуття належності до своєї землі і необхідності взяти на себе відповідальність за те, що відбувається у мене вдома. Зараз все моє життя говорить про те, як моїй країні боляче ...»
Коментувати
«І, можливо,саме цей єдиний його героїчний вчинок й був центром його життя і центром його особистості як би обставини не склалися, саме так він назавждизалишився б нікому не відомою сірою мишкою… »
Коментувати

«Я справді жила абсолютно звичайним життям. Виховувала молодшу дитину, займалася своїми справами і, так, вела в ЖЖ модну сторінку. Коли почався Євромайдан, я проігнорувала цю подію. Я вже брала участь в одній революції — 2004 року, але…».

Коментувати
«Ні, я не зайшла в події революції неготовою людиною. Навпаки, я завжди була досить різкою, навіть, можна сказати, скандальною, завжди була за кардинальні дії. І якщо міркувати категоріями «революція — еволюція», то я — за революцію. Але я почала інакше дивитися на багато речей…».
Коментувати
«І це, я вважаю, позитивна риса для соціолога. Неможливо собі уявити соціолога, приміром, у навушниках, який уткнувся в смартфон у метро. Ця людина — апріорі не з нашої касти. Я спостерігаю за життям. Я його слухаю. Уловлюю не тільки в анкетах, а й на вулицях. З облич, фраз, людей, які проходять повз... Усе це — моя робота».
Коментувати
«Але  мені важливо, що про  себе знаю я. І ось це знання, яке дозволяє мені не дуже конфліктувати із собою…для мене це і є почуття  власної гідності»
Коментувати
«Ніколи не можна йти проти своїх переконань. Мене завжди дивує, коли люди огульно кажуть: «Усі беруть, соціологи беруть...» Я тоді запитую: «А за скільки ви продали б своїх дітей?» Ображаються... Люди чомусь вважають, що дітей продавати не можна, а от себе — запросто. А що таке людина, як не її цінності, переконання, самоповага, зрештою?»
Коментувати
«А я жодних результатів і не чекаю. Мені одна мудра людина дала таку пораду: ніколи і ні від кого не чекати подяки. Хочеш щось робити — роби. Хочеш допомогти — допоможи... Не сподівайся, що твоя дитина на своє 20-річчя зробить тобі якийсь подарунок і вимовить поетичними рядками, яка ти прекрасна мама».
Коментувати
«Це — мій девіз…Це був 2003 рік. Період кучмізму, що саме стабілізувався, і відчуття, що це — вже все, всерйоз і дуже надовго. Я тоді писала статтю для наукового збірника про демократію. І, знаєте, дуже невесела вийшла стаття. Але наприкінці я несподівано для себе самої додала цю фразу… А невдовзі настав 2004 рік, Помаранчева революція…».
Коментувати
«За дотримання двох «але». Цей процес не повинен приводити до нарцисизму та гордині. Християнству (природа якого в комунікації) ближча ідея солідарності та взаємодопомоги, ніж якесь ізольоване й самодостатнє самовдосконалення…»
Коментувати
«Мої діти дуже тяжко переживали, коли у нас вдома опинилась чужа дівчинка з онкологією. Коли я їм сказала, что поживевона у нас місяць- півтора…і вмревона також тут. Таких речей взагалі не можна робити…»
Коментувати
«Іноді мені здається, що я сприймаю країну, як кохану людину. З якою у тебе є контакт і ти відчуваєш усі її переживання, її біль ... Як кажуть, людина вийшла з глини ... Так і я зараз я відчуваю, що вийшла з цієї землі ... Я частина її ...»
Коментувати
"Напевно, я досі бачу в людях світло. Мені складно, щиро складно, повірити в те, що є по-справжньому погані люди. Навіть незважаючи на ту роботу, яку ми робимо. Незважаючи на сотні історій, де я чую, як одні люди завдають болю іншим ... Де одні катують інших ... Ну, мабуть, тому я можу продовжувати займатися тим, чим займаюся ".
Коментувати
«Дуже цікаво заглиблюватися в різні моменти, деталі ... Пізнавати, розуміти ... Все змінюються, і мої погляди змінюються. Дуже хочеться сьогодні більше подорожувати, спостерігати, вивчати світ ... »
Коментувати
«Це ж світовий формат такий, що ти маєш бути ідеальною успішною жінкою, професіоналом, матір’ю, усе встигати й іще мати вигляд на всі сто. Ну звісно, вважаю, що такий підхід несправедливий щодо нас. І мені здається, що тренд усе-таки трохи змінюється. Жінці треба думати про те, чого вона сама хоче. А не про те, якою її хочуть бачити суспільство, колеги, чоловік, діти...».
Коментувати
«І нещодавно ще раз зрозуміла, як це важливо. Не відкладати зустрічі, якщо хтось із близьких про неї попросив. Улітку був дуже напружений графік, і зателефонував мій друг: «Зюбіна, ти маєш совість? Ми вже з тобою стільки років не бачилися!» — «Дімочко, я дознімаюся — і в жовтні зустрічаємося». Через два тижні Діми не стало...».
Коментувати

«Ну, якщо я за щось боролася у своєму житті, то рідко відступала. Чомусь запам’ятала, як одного разу в радянському пансіонаті їла злиплу грудкою кашу «Артек», і тато мене запитав, навіщо я це роблю. «Виховую характер» — відповіла я. Я дочитувала до останньої сторінки навіть дуже нецікаву книжку, якщо вже почала…».

Коментувати
«Багато людей сприймають мене як якийсь заряд, позитив, вічний двигун... І, можливо, моя місія взагалі в цьому. Дарувати людям надію. Якщо розкисну я, то багатьом близьким людям, які мене оточують, стане не дуже добре…».
Коментувати
«Ні в професії, ні в сім’ї. Бо діти виростають і можуть заплатити тобі своєю байдужістю. Сім’я може зруйнуватися, а чоловік — піти. Або ти можеш вкласти в професію все, відмовившись від сім’ї, дитини, і в підсумку вона тебе — зрадить. У мене була можливість виїхати в Росію, але…».
Коментувати
"У всіх відтінках часу я почуваюся дисидентом, інакомислячим... Я не в мейнстрімі. Завжди цей мейнстрім кудись йде в бік. Або це я кудись відхиляюся... Це складно, але комфортно. Тому що я відповідаю на головні запити своєї душі ... "
Коментувати
«Але я не ділю шлях у професії на жіночий чи чоловічий. І — так, я пройшла кілька важких і не завжди безпечних етапів у своєму житті й професії. І що? Щодо особистого. У нас із чоловіком був дуже важкий етап. Він теж був на Майдані, був у сотні. Він вважав, що я маю бути поруч із ним і підтримувати його. Я ж бачила свої особистісні завдання й функції в цій історії по-іншому».
Коментувати
«Мене насправді ніхто не виховував. Батько був військовим, і я жила з бабусею, яка любила мене і нічого не забороняла. «Усе, що дитинка робить, — це добре і правильно». Ось моє виховання. Викликати до школи її було абсолютно безперспективно. Я все вирішувала сама. Балет, театр, спорт, ковзанка, компанії, сигарети...».
Коментувати
«А раніше не прощала навіть якихось дрібниць. Це дуже заважало в стосунках. У тому числі й з чоловіками. Я хотіла бачити поруч ідеал. Чого не буває. Тільки тепер зрозуміла, що чоловікам поруч зі мною було некомфортно. Доводилося постійно відповідати поставленій мною планці. І це неправильно. Можливо, у цьому урок».
Коментувати
«Це якесь природне прагнення шукати справедливість. Моє власне, не завжди вправне... Бо сама іноді роблю неправильно. Але я шукаю відповіді, і в поміч мені якісь внутрішні, вже існуючі і мною ж налагоджені терези. Я принципово дотримуюся свого вибору. Іноді — одна».
Коментувати