ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ДЛЯ ІНШИХ

Відповіді

У кожному короткому ролику герої говорять про себе, про країну, про життя, страхи, сенси, пошуки, розчарування та головні відкриття

«На прикладі наших хлопців виховуватимуть наступні покоління. Але не треба повторення. Вистачить того, що ми з вами росли на брехливих історіях та міфах. Устим був звичайним хлопцем. Зі своїми вадами».
Коментувати
«Хто, чому і як діяв у цей трагічний час нашої історії. І вона потрібна обом сторонам. Щоб суспільство, перетравивши її, можливо, болісно, важко, але все ж таки дійшло якихось суголосних висновків. Інакше ми приречені жити в такій гібридній моделі, коли одна країна містить у собі два абсолютно різні суспільства, які відчувають, бачать країну по-різному…».
Коментувати
«Всі дуже люблять розповідати про якусь третю сторону, російських, грузинських чи американських снайперів… Мені здається, це теж своєрідний захист від того, щоб визнати: українці вбивали українців. А так і було. Крапка. Але для багатьох це таке речення, яка не має звучати публічно…».
Коментувати
«Я приблизно розумію, хто ще, окрім Януковича та його команди, знав про цей сценарій. Якщо ти знав про підготовку злочину й нічого не зробив, щоб його зупинити, то ти — співучасник. Тому всі, хто з боку Майдану знав про підготовку розстрілів, — винні».
Коментувати

«Хто такий правоохоронець? У чому його пряма функція в системі? Як він повинен діяти у повсякденній і критичній ситуаціях? Як розуміти і виконувати свої прямі обов’язки? Тому що питання для правоохоронця, прокурора або судді не в тому, на чию сторону стати, а в тому, як максимально чесно і професійно виконати свої прямі обов’язки».

Коментувати
«Можливо, я зараз валявся би у якійсь канаві, п’яний і розчавлений. Я ночами плакав, у тисячний раз передивлявся відео, а вранці вставав, відповідав на дзвінки, шукав спорядження, берці для таких самих хлопців на фронті...».
Коментувати
«Бо там було небезпечно. Але реально боролися десятки, ну, може, дві-три сотні молодих людей. Що були кістяком. І саме там опинилися ті люди, котрі поставили ідею вище за себе. Чи був це юнацький максималізм? Так, був. Але було ще щось…».
Коментувати
«Коли почалися події на Грушевського,  я вже була активним волонтером. Працювала медсестрою в мобільній бригаді з лікарем.. Мене розбудили в Жовтневому палаці й сказали, що помер Нігоян. Тоді вперше стало страшно, тривожно, неприємно. Мирний Майдан перетворювався на щось інше».
Коментувати
«Знаєте, я так часто про це розповідала, що в якийсь момент помітила: усі мої слова — однакові. І думки. А головне — запитання, які ставлять. Тому я вже звикла говорити про це якось вільно, особливо не заглиблюючись у свою підсвідомість і душу».
Коментувати
«Мого сина вбили пострілом у голову. Тобто стріляли на ураження. У людину, котра не мала зброї. У хлопчика в блакитному шоломі. З відстані сорока метрів-- це було чітко видно. І це — злочин. Виконати злочинний наказ — злочин».
Коментувати
«Я не думала, що буде війна на Сході. І від цього дуже боляче. Але все-таки в багатьох людей прокинулися почуття до України. Напевно, у цьому сенс. Однак усі реформи ідуть якось дуже повільно. Молодь їде з країни, бо погано з роботою, низькі зарплати, на які просто неможливо вижити».
Коментувати
«Я тільки чую і намагаюся витягти інформацію про укладені фінансові договори з людьми, які дають слідству свідчення. Про них щось там розповідає військовий прокурор Матіос. Але я хочу знати --- що це за люди? Скільки вони заплатили? Про що вони розповіли? Мені здається, що закриватися і говорити "ви туди не лізьте" в разі Євромайдану не проходить».
Коментувати
«Я якось заспокоїлася. Я вже не така, як тоді. І здоров’я в мене не таке. Просто та травма мене сильно приземлила. Після цього дуже швидко подорослішала. І зараз не лізу під кулі, як тоді. Той запал уже зник. І на цьому своєму життєвому етапі вже по-іншому допомагала б».
Коментувати
«Увесь 2013-й медіа говорили про загрозу фашизму в Україні. Партія регіонів водила антифашистські марші, а Савік Шустер у травні присвятив цій темі цілу передачу. Тобто процес маргіналізації і дегуманізації можливого протесту влада розпочала задовго до Майдану. Із протестувальників робили «нелюдів», яких не шкода, які тільки заважають громадському порядку, і яких, раптом що, можна вбити…».
Коментувати
«На Майдані давно були мої друзі. Тому коло спілкування було сформоване. Ми називали нашу компанію «бочка». Тоді були бочки, біля яких усі грілися. Це таке незвичайне місце в моїй душі, особливий спогад про Майдан. Але багато хлопців відразу після Майдану поїхали в АТО. І загинули. Після цього стосунки напружені. Це важко пояснити»
Коментувати
«Я не мала ілюзій щодо нинішньої політичної системи. Я нагадаю. Міністром якого уряду був Порошенко? Спікером чийого парламенту був Яценюк? Те ж стосується Тимошенко та інших. Вони були у владі і у мене немає політичної амнезіі. Їх винесло на наших плечах і у мене була надія, що вони зроблять три речі: утримають країну, запустять процес незворотних реформ і добровільно передадуть владу новим молодим політичним силам».
Коментувати
«Ти не можеш просто сказати тим же правоохоронцям, їхнім родичам і всім, хто не прийняв Майдану: «Все, ваша картина світу неправильна, ви помиляєтеся, будемо жити по-нашому». Так не працює. Щоб знайти переконливі аргументи, наші картини необхідно поєднати і не побоятися подивитися на те, що вийшло. І тоді — так, є шанс отримати інше суспільство».
Коментувати
«Не можу сказати, що близькі загиблих співіснують в якомусь єдиному пориві. Більшість сімей — це абсолютно прості люди. Це змучені й хворі старенькі матері, висушені стражданням батьки, дружини, які втратили опору в житті, діти, котрі втратили батьків... Не стало вже батьків Жизневського».
Коментувати
«Кожен займався своєю справою. Хтось був волонтером, хтось готував їжу. Я була медиком-волонтером. Хлопці в переважно були в «сотнях». А ввечері  збиралися, розмовляли... Ми переживали надзвичайне піднесення патріотизму. Я відкривала в собі такі речі, про які раніше й не здогадувалася. Раптом зрозуміла, як люблю Україну».
Коментувати
«В усьому іншому Майдан — українське специфічне явище, яке не було революцією в буквальному значенні. Коли відбувається зміна економічної або політичної моделі держави».
Коментувати
«Ти чітко бачиш на плівці, що абсолютно конкретна людина стріляє в іншу, і та падає. Але тобі навіщось треба доводити, що саме ця людина стріляла саме з цієї зброї і що саме ця куля поцілила в іншу людину... Це нонсенс. У цивілізованих країнах є поняття очевидності злочину. Очевидно, що стріляє — отже, винен».
Коментувати
«Якби були названі прізвища тільки виконавців і замовників, це потягнуло б за собою ланцюгову реакцію. Названі здали б інших. Що привело б у вищі ешелони влади й еліт».
Коментувати
«Я знаю людей, які були сотниками Майдану, йшли на барикади, на Інститутську, в них стріляли, кров і мізки (і це не метафора) їхніх друзів були на них… І ці ж сотники через кілька років у судах захищають генералів ВВ, які були на Майдані і віддавали накази «беркутівцям»…Тому що потім сотники Майдану воювали в Донбасі під командуванням колишніх генералів ВВ».
Коментувати
«Я добре пам’ятаю  перший Майдан 2004 року, коли Вацлав Гавел звертався у своїй промові до Ющенка. Тоді вже було зрозуміло, що ситуація змінилася і що Ющенко стане президентом України. Він сказав про дуже високу планку народної довіри, якій буде дуже важко відповідати. Гавел знав, про що говорив, бо пережив багато...».
Коментувати
«Треба розуміти, що в якийсь момент, як я вже казала, історія не могла розвиватися інакше. Ні влада, ні протестувальники не пішли на компроміс. Люди вже хотіли розв’язки. І влада її дала. Помірковані й ліві Майдану до того ж були слабшими і менш організованими. Загалом, причин, чому все пішло так, а не інакше, достатньо».
Коментувати
«Так, про екстремізм під час подій на Банковій Я тоді дуже злякався, що Устима кинуть за ґрати. Збирав докази, що його не було тоді в Києві. За порадою адвоката написав заяву в міліцію, що в мене немає претензій до дій правоохоронних органів. Так, я тоді рятував сина».
Коментувати
«Коли відкрили кримінальну справу, я попросив дозволу ознайомитися з матеріалами справи. І був шокований. Слідчий, котрий вів справу, через півроку (!) після загибелі Устима навіть не знав про місце, де це сталося. У справі його рукою було написано, що Устим Голоднюк загинув біля мосту. «Звідки ви це взяли?» — запитав я. «Там висить його портрет», — відповів мені слідчий».
Коментувати
«Ця фраза народилася після того, як і ті, хто на Майдані, і ті хто на антимайдані вже були у брудному одязі ... Я теж пам'ятаю ці переживання, коли зрозуміла, що свій -- це та людина, яка світиться. Що вся країна, як у фантастичному фільмі, стоїть на боці добра. Що кожен, хто знаходиться тут, -- не частина натовпу, а свідома людина».
Коментувати

«Як і до поранених, коли я вже була волонтером у шпиталі у відділенні реанімації. І до їхніх дружин. Коли ти знаєш, що її чоловіка вже немає, а вона сиділа з ним три доби, і їй треба поспати хоча б ніч. І я не говорю. Я відправляю її спати до дітей, знаючи, що завтра в них буде зовсім інше життя…».

Коментувати
«І я ні на краплину не сумнівалася, що маю їхати. Що повинна бути там. Був лише один момент, коли я засумнівалася у своєму рішенні. 20 лютого, коли вже почалися розстріли. У мене промайнула думка, що зі мною теж може щось  трапитися. Стало тривожно на душі. Але потім я всі ці емоції в собі закрила».
Коментувати
«Потім було страшно, щохтось дрючком зачепить… я кілька доволі активних днів пропустила і сиділа вдома. Так от…вдома було страшніше…а потім – одне за другим... свої 15 років всі заробили»
Коментувати
«Важливо зрозуміти: чому на Майдані одні люди стріляли в інших? Чому правоохоронці зробили такий вибір? Навіть якщо вони отримали наказ убивати, вони могли його не виконати. Але сталося те, що сталося. І, наскільки я розумію, ті, хто не втік, не каються у своєму виборі. Чому?»
Коментувати

«Нам потрібно забезпечити їх адвокатами, створити рівні умови захисту і звинувачення. Не допустити недозволених методів поводження ... Нам потрібно обгрунтувати докази так, щоб потім не можна було переглянути цей вирок. І це довгий процес».

Коментувати
«Схилившись над ним, я ще відчув його запах. І коли усвідомив, що мушу закрити йому очі, я був нестерпно злий на Бога. Від образи мені хотілося кричати. Адже у свої дев’ятнадцять він ще не встиг нагрішити. Він ще не встиг покохати. Він ще не жив узагалі. Це я мав померти. Але, як виявилося, таку смерть ще слід заслужити».
Коментувати
«Коли стався цей постріл, мені здалося, що вже кінець. У моєму уявленні взагалі був відсутній якийсь інший результат, окрім смерті. Можливо, тому що я — медик. І, бачачи, скільки крові втрачаю, розуміла, що при таких пораненнях не виживають. І те, що я написала, було моє відчуття».
Коментувати
Вся країна вже знала про розстріли 18 лютого. Ми побачилися десь опівночі біля будинку київської адміністрації. Я помітив, що він дуже схуд. Привіталися. «Я тебе люблю, сину» — «І я тебе, тату». Я його поцілував. Він одразу все відчув і сказав: «Тільки не починай…».
Коментувати
«…20 лютого  почали масово телефонувати люди і говорити, що на Майдані розстрілюють неозброєних демонстрантів. Наші волонтери, вже без адвокатів, поїхали в морги, в храми, в лікарні ... В місця, куди зносили тіла. Ми дуже боялися, що через якийсь час прийдуть за нами ... ми подумали, що почалося фізичне зачищення і нам потрібно встигнути задокументувати всіх, кого вбив цей режим ... Щоб він не міг приховати свій злочин».
Коментувати
«Коли почався Майдан, щось у мені прокинулося. Заболіло. Обурилося. Я раптом почала думати: чому мене, молоду дівчину, відправили працювати в глухе село? Як у рабство. В геть розбитий медпункт, де не було ні газу, ні води, взагалі нічого для організації нормальної допомоги хворим…»
Коментувати
«У чомусь я його переконував, у чомусь — ні. Він бачив, як хлопці в масках із ланцюгами йдуть в атаку. І в певний момент теж був готовий до таких дій. Але він почув, коли я сказав: «Устиме, такі групи ніколи не бувають самостійними. Хтось завжди ними керує».
Коментувати
«20 лютого ми всі прокинулися рано. Хоча лягли десь близько четвертої. Мої всі збиралися, розмовляли... А я відійшла вбік. Чомусь хотілося побути наодинці. Потім пішла до Михайлівського собору по медикаменти і спустилася вниз. Біля Лядських воріт побачила знайомих хлопців. Вони були дуже виснажені після ночі. Я зупинилася. Власне, в цей момент і пролунав постріл».
Коментувати
«Пам'ятаєте 19-річного героя Небесної сотні кучерявого Гурика з Івано-Франківщини. Я слухала на суді його маму. Це була дуже важка розповідь. Вона не хотіла відпускати його на Майдан. Ну, як мама. Але вона згадала, що десять років тому сама стояла на Помаранчевому Майдані. І вона просто не могла йому заборонити ....»
Коментувати