«Він приїхав в Україну, коли йому було два роки. Вони пережили комуністичне нашестя ... Є речі, які відображаються на мені, безумовно. Але питання в тому, що про багато речей я дізнався в останні 10-15 років. Половину життя я нічого не знав про них. І це, напевно, проблема нашого пострадянського суспільства, коли дуже багато сімейних історій трималося в таємниці».
«Це якась циклічність подій ... Сьогодні точно так же є полонені, які сидять в тюрмах Росії за свою проукраїнську позицію ... Знову актуальні такі ж проблеми зради, гнилі людей, які, по суті, зрадили їх тоді ... »
«У мене дуже мудра мама. Вона ніколи ні за що мене не засуджувала. І вона ніколи нічого мені напряму не забороняла. Однак я дуже добре відчувала рамки дозволеного. І мені було важливо не впасти в її очах».
«Я переконана, що Лисенко був неправий. Неможливо виростити ячмінь із пшениці чи навпаки. Людина народжується тим, ким вона є. Я — киянка у п’ятому поколінні. Знаю місце, де стояв будинок, у якому народилася моя прабабуся. У моїй родині всі інтелігенти…»
«…То була повна кімната здружених, теплих, приязних людей, які були моєю родиною… Цим була багата, мені так здається, свого часу Галичина. Що вона ще зберігала пам`ять свого роду. Я порівнював їх зі своїми друзями із сходу України і виявлялось, що кількох десятків років більшовицької влади достатньо для того, щоб поламати це відчуття роду»