«... він був написаний через дуже великий біль. Це був концентрат, відповідь на те, що я тоді відчувала. Мій протест проти цього болю ... І коли він знайшов відгук у мільйонів людей в усьому світі, це не була для мене якась хвилина слави. Це було велике щастя --- дізнатися, що так багато людей відчувають те ж, що і я ... »
"Я дуже люблю і ціную в людях природність у поведінці. А люди, ласі на славу, ніколи не бувають природними ... І я дуже вдячний Господу за те, що в один період він показав, наскільки ця гординя буває смішною"
«Я дуже сподіваюся, що у мене вийде не думати про себе більше, ніж я роблю. Я точно не хочу бути якоюсь месією ... Але з іншого боку, я розумію, що за останні чотири роки є певні результати моєї роботи. І мені хотілося б навчитися їх не знецінювати. Для мене це теж велика проблема».
«Звідси починаються всі деспотії та інші різноманітні проблеми в житті країни. Для мене головне розуміти, що ми всі - рівні. Це фундаментальна річ. Люди часто про це забувають. Так ті ж батьки, наприклад, забувають, тому що бачать вікову різницю з дітьми. А насправді - це та ж гордість ...»
«Я взагалі людина з таким дуже важким характером. Але я не вважаю за потрібне у когось просити вибачення за свій спосіб життя або вибір. У кожної людини купа помилок, проблем, якихось обставин ... Взагалі не можна людину сприймати якимось ідеалізованим чином. З одного боку у неї все добре, а з іншого - просто жахливо ...»
«І коли щось треба робити, я приймаю рішення й відповідаю за них. Отож у цьому сенсі, мабуть, гонор є. А в решті… Я абсолютно спокійно спілкуватимуся з будь-якою людиною, не зважаючи на її соціальний статус. Я слухатиму її, і якщо ця людина говоритиме щось розумне, вчитимусь у неї. Але — так, ціну я собі знаю».