«Хто це може бути? Той, хто не зазіхає на твою територію і свободу. Росія зазіхає. А ЄС, НАТО, Штати не збираються нас захоплювати й ділити. По-моєму, цілком зрозуміло, хто союзник».
«До 2014 року нас справді ніхто не сприймав серйозно. Конфліктна, незрозуміла, корупційна держава, яка «не відбулася». Однак коли Росія почала «бикувати на районі» (а район у нас — ціла півкуля), усі раптом змушені були визнати, що Україна, яка тримає удар, — важливий геополітичний фактор».
«Самодостатніх країн не існує. Ми живемо в глобальному світі. Ми всі залежні. Гадаєте, Америка менш залежна? У неї борг найбільший у світі. І це нормальний процес. Інша справа – яке місце ти в цьому займаєш? Наскільки працює твоя гідність?... Тому ми йдемо до більш здорових залежностей»
«…Москва—Вашингтон. Не буду цього заперечувати. Але, безперечно, ми самі можемо змінити свою долю, і ми це довели, вистрибнувши зі сфери впливу Росії, куди нас, по суті, давно й безнадійно злив той самий Захід».
«Це давня дилема українців, яку В’ячеслав Липинський сформулював як «закликання варягів» або «організація хліборобів». Річ у тому, що для «організації хліборобів», тобто консолідації України до такого становища, щоб нас просили приєднатися, а не навпаки, ще років 25 потрібно…».
«Я бачу, як росіяни борються за свободу. У них вийти і сказати, що Крим не наш, що Крим - це Україна, означає одержати чотири роки в'язниці. І ти коли виходиш, ти не знаєш, посадять тебе чи ні. І люди виходять. Це боротьба. Я запитую наших європейських партнерів: "А де ваша жертовність? Де дії за рамками комфорту?" Мало вийти і прочитати гарний текст про права і свободи».
«Зрозуміло, що великий глобальний світ - це світ подвійних стандартів. Є декларації і є - вчинки. Ми приречені відчувати на собі наслідки такого підходу. Однак рух від поганих стандартів залежить тільки від нас. Від того, наскільки ми самі себе розвиваємо і поважаємо. І виключаємо подвійні стандарти у себе. Чим ефективніше держава, тим швидше вона рухається від об'єкта до суб'єкта».