ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ДЛЯ ІНШИХ

Олеся Жуковська — закрита книга. Подекуди — з чорновими абзацами. Подекуди — взагалі з порожніми сторінками — бо все життя ще попереду.

Інтрига в тому, що сюжет її книги склався. І саспенс із кульмінацією вже відбулися. 20 лютого на Майдані. Коли вона була важко поранена і її фото облетіли весь світ. Вона  це інтуїтивно відчуває. Як, утім, і те, що тепер, отримавши приголомшливу дозу людської уваги і співчуття, має навчитися жити як усі звичайні люди. Відчуває, як час стирає подвиги, як люди вміють забувати.

Усе, що вона наразі може відкрити зі своєї історії, — лише цитати й уривки. Але навіть вони, лаконічні й прості, — на вагу золота. Тому що ця дівчинка говорить за всіх хлопчиків, які сказати вже не зможуть. Тому що їй пощастило. І, попрощавшись, вона все-таки залишилася.

Тепер Олеся жалкує, що не берегла життя. Але жаль цей народився тільки після того, як вона його ледь не втратила. І в цьому є щось фатальне. Бо в житті людини можлива лише мить, коли вона абсолютно здатна на велику відвагу й порив. Коли її життя входить у загальний потік, творячи історію. Щастя це чи біда потрапити до «сотні» або армії творців? Не нам судити. Але нам — шанувати.

Інна Ведернікова

Повну друковану версію інтерв’ю читайте тут: читати >>>

«Коли почалися події на Грушевського,  я вже була активним волонтером. Працювала медсестрою в мобільній бригаді з лікарем.. Мене розбудили в Жовтневому палаці й сказали, що помер Нігоян. Тоді вперше стало страшно, тривожно, неприємно. Мирний Майдан перетворювався на щось інше».
Коментувати
«І я ні на краплину не сумнівалася, що маю їхати. Що повинна бути там. Був лише один момент, коли я засумнівалася у своєму рішенні. 20 лютого, коли вже почалися розстріли. У мене промайнула думка, що зі мною теж може щось  трапитися. Стало тривожно на душі. Але потім я всі ці емоції в собі закрила».
Коментувати
«20 лютого ми всі прокинулися рано. Хоча лягли десь близько четвертої. Мої всі збиралися, розмовляли... А я відійшла вбік. Чомусь хотілося побути наодинці. Потім пішла до Михайлівського собору по медикаменти і спустилася вниз. Біля Лядських воріт побачила знайомих хлопців. Вони були дуже виснажені після ночі. Я зупинилася. Власне, в цей момент і пролунав постріл».
Коментувати
«Коли стався цей постріл, мені здалося, що вже кінець. У моєму уявленні взагалі був відсутній якийсь інший результат, окрім смерті. Можливо, тому що я — медик. І, бачачи, скільки крові втрачаю, розуміла, що при таких пораненнях не виживають. І те, що я написала, було моє відчуття».
Коментувати
«Я віруюча людина. І до травми, і зараз.  Бо мені дуже пощастило, що я вижила. І в цьому зіграло роль багато чинників. От якби хоч один елемент із цього ланцюжка випав, сталося б  найгірше… Була зачеплена гілка сонної артерії, і важливими були секунди. Куля пройшла навиліт у сантиметрі від самої артерії».
Коментувати
«Дуже багато загиблих із Західної України. Але багато хто їздить туди досі. З різних причин. У мене є один знайомий, який усі ці роки їздить на Схід. У нього маленький син, і скоро буде ще дитина. Але він уже не може зупинитися. Це вже на психологічному рівні. Можливо, не знають, чим там зайнятися і в чому себе реалізувати».
Коментувати
«Я якось заспокоїлася. Я вже не така, як тоді. І здоров’я в мене не таке. Просто та травма мене сильно приземлила. Після цього дуже швидко подорослішала. І зараз не лізу під кулі, як тоді. Той запал уже зник. І на цьому своєму життєвому етапі вже по-іншому допомагала б».
Коментувати
«Знаєте, я так часто про це розповідала, що в якийсь момент помітила: усі мої слова — однакові. І думки. А головне — запитання, які ставлять. Тому я вже звикла говорити про це якось вільно, особливо не заглиблюючись у свою підсвідомість і душу».
Коментувати
«У нас у сім’ї досить напружені стосунки. Вони не знали про моє рішення. Я зателефонувала, коли вже була там. Батьки мене підтримали. Та коли почалися криваві події, вони мене тоді вже не відпускали».
Коментувати
«Коли почався Майдан, щось у мені прокинулося. Заболіло. Обурилося. Я раптом почала думати: чому мене, молоду дівчину, відправили працювати в глухе село? Як у рабство. В геть розбитий медпункт, де не було ні газу, ні води, взагалі нічого для організації нормальної допомоги хворим…»
Коментувати
«Я ж із Західної України, з невеликого містечка. Батьки завжди вказували на те, що я маю робити і казати, щоб люди нічого поганого не подумали. Завжди дуже негативно ставилася до цих настанов і робила навпаки. Так виявляла протест. А зараз я навчилася не реагувати на такі речі. І продовжую вчитися бути собою».
Коментувати
«На Майдані давно були мої друзі. Тому коло спілкування було сформоване. Ми називали нашу компанію «бочка». Тоді були бочки, біля яких усі грілися. Це таке незвичайне місце в моїй душі, особливий спогад про Майдан. Але багато хлопців відразу після Майдану поїхали в АТО. І загинули. Після цього стосунки напружені. Це важко пояснити»
Коментувати
«Кожен займався своєю справою. Хтось був волонтером, хтось готував їжу. Я була медиком-волонтером. Хлопці в переважно були в «сотнях». А ввечері  збиралися, розмовляли... Ми переживали надзвичайне піднесення патріотизму. Я відкривала в собі такі речі, про які раніше й не здогадувалася. Раптом зрозуміла, як люблю Україну».
Коментувати
«Я не думала, що буде війна на Сході. І від цього дуже боляче. Але все-таки в багатьох людей прокинулися почуття до України. Напевно, у цьому сенс. Однак усі реформи ідуть якось дуже повільно. Молодь їде з країни, бо погано з роботою, низькі зарплати, на які просто неможливо вижити».
Коментувати
«Бачу себе висококласним фахівцем, лікарем. У мене буде щаслива сім’я. У мене були можливості залишитися за кордоном. Мені там пропонували і реабілітацію, і навчання в кількох країнах. Я свідомо залишилася тут. Це було моє відповідальне рішення».
Коментувати
«Вони мені дуже багато писали, дякували, приходили в лікарню. І я не впала в депресію, не замкнулася... Хоча ризики були великі. Багато моїх знайомих, які теж постраждали на Майдані або на війні, так і не вийшли з депресії. Їм постійно сняться кошмари, вони продовжують жити минулим…».
Коментувати
Тема: Щастя
«Я маю бути щаслива сама із собою. І мені для цього ніхто не потрібен. Я так сьогодні відчуваю…».
Коментувати