Поділитись в соц мережах:
"Потім були Луганськ і Донецьк. І оскільки людей почали брати в полон, хтось мав би їм допомагати. Але на державному рівні навіть поняття такого не було. Правоохоронці не розуміли, що робити. Тому першими цією проблемою почали займатися цивільні. У тому числі і я..."
Поділитись в соц мережах:
«Не можу сказати точно, потрібна пропаганда чи ні. Але точно знаю: це — не наша функція. Якщо вона й має десь бути, то точно не в новинах інформаційних каналів. А швидше там, де необхідно відбивати інформаційні атаки з іншого боку. Однак і тут у нас немає стільки ресурсів, щоб протистояти їхній машині…».
Поділитись в соц мережах:
«…коли міни не літають над твоєю головою. Тоді можна, звичайно, гаряче підтримувати. А взагалі - ні. Тому що будь-яка війна - це завжди біль і страждання. Будь-яка. У будь-якій країні світу. І немає про що тут навіть говорити. Але на окупованій території діти вже чотири роки вчать історію "ДНР" і "ЛНР" і місцевих "героїв". Я не знаю як це можна викреслити ... Я не знаходжу відповідей ...»
Поділитись в соц мережах:
«Є частина журналістів, які за час поїздок на фронт давно здружилися й поріднилися з військовими. Після обстрілів і якихось халеп. Хто щось зніматиме або писатиме погане про близьких людей? Також є позиція менеджменту й власників каналів і видань — не торкатися болючих тем. Достатньо й тих, хто від початку для себе вирішив: вони — «інформаційні солдати» війни».
Поділитись в соц мережах:
«Насамперед журналіст повинен показувати, як у таких умовах живуть люди. В умовах небезпеки, обстрілів, відсутності води, світла… Коли люди залишаються сам на сам з війною без жодної влади, коли по допомогу звернутися нема до кого… мільйон історій. Але їх дуже рідко розповідають, на жаль. Я все це зрозуміла тільки тому, що сама їздила фронтовими селами».
Поділитись в соц мережах:
«А якщо ми хочемо, щоб ці проблеми далі тривали, то можна промовчати. Багато випадків, коли людина скоїла злочин, її звільняють заднім числом. Але якби так не робилося, то статистика щодо правопорушень у збройних силах була б правдивішою»
Поділитись в соц мережах:
«…Всі інші сім’ї, які втратили годувальників, отримують призначене законом грошове утримання у повному обсязі. Держава допомагає батькам моряків, які живуть у селах або самотні і потребують матеріальної підтримки. Деякі сім’ї одержали ордери на службове житло…».
Поділитись в соц мережах:
«Але в нашій ситуації я зрозуміла ще й те, що чужого горя не буває. І дуже вразила підтримка саме кримських татар... Хоча я не можу сказати, що українці байдужі. Ні... Підтримували всі. І якби цієї підтримки не було, то витримати було б дуже важко».
Поділитись в соц мережах:
«У 1990-х роках Сараєво, Балкани - це інші умови. Це відсутність мобільного зв'язку, Інтернету, масштабної психологічної допомоги ... бази і навчання, які вже у нас проводяться. Я це зрозуміла після поїздки в Сараєво в Музей військового дитинства, організований на основі спогадів людей, які в 1993-1995 рр. були дітьми. Не можна щось копіювати ...»
Поділитись в соц мережах:
«Я тоді колектив дуже почистив. І після цього до нас потягнулися нормальні люди. Щойно прибрали скигліїв, аватарів так званих, ненадійних...»
Поділитись в соц мережах:
«І ми зробимо все, щоб наші міста для решти України не відчувалися чужими. Це для України буде якась програма реінтеграції Донбасу. Для нас – ні. Ми ж -- луганчани, просто повернемося додому. Чи буде нам складно? Так. Чи буде нам боляче дивитися на наших сусідів? Так. Чи злитимемося ми одне на іншого? Так. Але ми повернемося додому. І ми допомагатимемо відновити те, що зруйновано. Не інтегрувати. Тому що в наших головах -- наше місто завжди Україна».
Поділитись в соц мережах:
«Український «патріот» не може собі дозволити так говорити. Тобто на кухні може, звинувачуючи «ватників» у всіх смертних гріхах, а на публіку — ні. «Патріоти» хочуть повернути території. Не людей. На жаль. Жодних дискусій, майданчиків, де обговорювалося б, як інтегрувати людей в Україну, просто не існує».
Поділитись в соц мережах:
«... починається безсоння. Я кажу — хлопці, це перша ознака того, що у вас щось вирветься назовні. Куди це вирветься? ...Що ви втнете?.. Ніхто не знає. І навіть ви самі не знаєте... Після того, що пережили, що побачили ... може, треба й лікуватися».
Поділитись в соц мережах:
«І я ніколи про це не знала б, якби не приїхав швейцарський Фонд протимінної діяльності і не навчив мене цьому. І в державі немає фахівців. І у відділах освіти ніхто про це не знає. Тому добре, що міжнародні організації прийшли і що держава їх пустила ... Я говорила б про те, що таке навчання, можливо, в полегшеній формі, необхідне по всій Україні. Тому що патрони, зброя ... вони ж не обмежуються лінією вогню Донецької або Луганської областей ...»
Поділитись в соц мережах:
«... у цій гонитві за голосами, за виборцями, за посадами, за мандатами, за портфелями ділили країну. Дуже мало уваги приділялося єдності країни. І армії. Не прогодувати свою армію — будь ласка, тепер хтось годує іншу армію... Хай це кримчани, але ж вони все-одно ...наші...»
Коментувати 
