Поділитись в соц мережах:
«Але усе має відбуватися еволюційно, а не революційно. Інакше не закладемо правильних засад майбутнього Церкви. Ми не повинні ворогувати, бо настане час, ми обіймемося й будемо служити в одній Церкві».
Поділитись в соц мережах:
Повна відео-версія інтерв'ю
Поділитись в соц мережах:
«Він приїхав в Україну, коли йому було два роки. Вони пережили комуністичне нашестя ... Є речі, які відображаються на мені, безумовно. Але питання в тому, що про багато речей я дізнався в останні 10-15 років. Половину життя я нічого не знав про них. І це, напевно, проблема нашого пострадянського суспільства, коли дуже багато сімейних історій трималося в таємниці».
Поділитись в соц мережах:
«Одного разу мене записали на програму для журналістів, які були на війні. Вона проходила в Північній Ірландії. Зі Східної Європи я була одна. Інші люди — з Америки, Сирії, Туреччини... На той момент я не зовсім розуміла, навіщо мене заштовхнули в цю програму. Мені здавалося, що в мене все добре, мені нічого не треба... і взагалі — що я тут роблю? У людей були історії набагато складніші. Але я послухала тренерів і зрозуміла, що це не так».
Поділитись в соц мережах:
«Якщо чесно, я жодного разу не слухала виступу з трибуни, я ніколи не стояла на площі з ліхтариками... Я приходила на Майдан виключно для того, щоб лікувати людей і допомагати...».
Поділитись в соц мережах:
«Вона може ховатися під землею ... Ти ніколи не готуєшся в своєму житті до того, що одного прекрасного дня ти, переодягнена у вчительку, зайдеш в групу дитячого садка і ставитимеш сценку про їжачка і міни ...»
Поділитись в соц мережах:
«Тут кілька факторів. По-перше, безкарність, яка процвітає у нашій нереформованій правоохоронній системі. По-друге, фактор війни. У суспільстві зростає рівень толерантності до насильства. На жаль, ми бачили, що виконавці нападу на Катю Ганзюк - "атошники". Які не мають страху перед зброєю і смертю».
Поділитись в соц мережах:
«Уся річ у багаторічній банальній експлуатації олігархами економіки регіону та робітників. За відсутності модернізації, гідних зарплат, а отже й розвитку. До речі, те, що Україна досить швидко навчилася жити без насправді дотаційного Донбасу, цьому підтвердження».
Поділитись в соц мережах:
«Так, це вибір нашої економічної еліти. Тієї самої, яка спочатку розікрала радянську власність, а потім нав’язала країні вигідну їй модель економіки. Я дуже грубо зараз сказала. Але це правда…».
Поділитись в соц мережах:
«Це якась циклічність подій ... Сьогодні точно так же є полонені, які сидять в тюрмах Росії за свою проукраїнську позицію ... Знову актуальні такі ж проблеми зради, гнилі людей, які, по суті, зрадили їх тоді ... »
Поділитись в соц мережах:
«Глобальна мета взаємин батьків і дітей — оцінка. Усі батьки хочуть, щоб їхні діти поставили їм оцінку. «Чи хорошим я був батьком?», «Чи хорошою я була мамою?». Ця оцінка виражається в щоденному спілкуванні, у дзвінках, у повазі. Або неповазі. І тут справді складно. З батьками ще складніше, ніж із мамами. Багато хто з чоловіків ображений на свого батька. І я теж жив із такими самими почуттями…».
Поділитись в соц мережах:
«Насправді моє ставлення до дітей одного разу змінила моя подруга. Я дуже часто їх критикувала. І вона раптом сказала: «А для мене мої діти — найкращі». І щось зі мною тоді відбулося...».
Поділитись в соц мережах:
«Ніколи не забуду Лесю Римарь, вдову Ігоря Римаря, останнього пораненого, якого вивозили з ДАП. «Людина без шиї»... Я взагалі не знаю, як він при такому пораненні прожив іще цілих два тижні. Ми збирали кошти на медикаменти. Їх виявилося досить багато. І ось, коли його не стало, Леся залишила тільки на похорон. І ці 223 тисячі гривень для мене, напевно, були найвідповідальнішими грошима в моєму житті».
Поділитись в соц мережах:
«Необхідно змінити систему вартості публічних послуг. Усіх без винятку. Це і тарифи на послуги ЖКГ, а також медичні й освітні. Якщо це платна послуга, то її вартість має бути зрозумілою. Не так простій людині (бо розібратися в методиці розрахунків цін непросто), скільки незалежному фахівцеві, експертові — обов’язково».
Поділитись в соц мережах:
«Під час останньої поїздки ми познайомилися ще з Костею Котовим. Минулого разу він стояв в одиночних пікетах. А цього разу ми заїхали в Лефортовське СІЗО, коли він передавав хлопцям передачі. Потім усі два дні Костя був з нами. Я в нього запитала: «Ви працюєте десь?» — «Так, працюю. Але я взяв відпустку за свій рахунок. Комусь же потрібно це робити…».
Коментувати 
