Поділитись в соц мережах:
«І для мене є абсолютною відповідальність дорослих за дітей. Без будь-яких чому або ще якихось аргументів. Напевно, моя нинішня професійна діяльність тягнеться з мого дитинства. З якихось особистих переживань і травм. І розуміння стану дитини в тій ситуації, коли немає нікого, хто міг би їй допомогти ...»
Поділитись в соц мережах:
«Щойно Путін виведе звідти свої війська, проблема деокупації вирішиться за тиждень. Сепаратистські структури оперативно зникнуть у Росії, а українська армія зможе заїхати туди на велосипедах».
Поділитись в соц мережах:
«Наша організація не займається законотворчістю. Але нам відомо, що є низка законопроектів. Кожен з них не досконалий. Чому досі політики не можуть їх якось звести, опрацювати і прийняти хоч щось, мені, як людині, незрозуміло. Як, втім, і те, чому вони пишуться без участі людей, які були в полоні. Хоча тема заручників залишається "модною". Її завжди намагаються використовувати для політичних бонусів».
Поділитись в соц мережах:
«У кожної родини свій контекст. Взагалі своє соціальне життя. Є сім'ї, ніде правди діти, які і до війни не дбали про дітей .... І інша ситуація, коли батьки абсолютно ресурсні .... Матусі, які сіють поля ... за кілометр від фронту ... це моя рідна домівка, і мої діти тут житимуть, ... і ми все переживемо .. і ми зможемо ... і я не хочу кидати цю землю ...»
Поділитись в соц мережах:
«Їм вигідно, що стріляють, гинуть... Є шахівниця, і кожна країна на ній — якась фігурка. А Україна — це сама шахівниця, і постійно тут будуть розігруватися якісь партії».
Поділитись в соц мережах:
«Підлеглого треба вміти вислухати. Гаразд, він не стріляє, — він просто чудовий спостерігач. Його справа — побачити. Є витримка, добрий зір, уміє користуватися оптикою ... Молодець. Чому ні?...»
Поділитись в соц мережах:
«Про це потрібно точно говорити ... Не зважаючи на те, що міжнародні організації підготували багато людей, адекватних фахівців у кожній українській школі ми не знайдемо. Більше того, у багатьох школах я чула: "Ми про війну не говоримо, у нас ця тема табу ...". Про це не можна не говорити. Бо війна оточує дітей. І питання у них є. Чому мій тато не повернувся? Чому ми переїхали і мене називають переселенцем? ....»
Поділитись в соц мережах:
«Потрібно дати відчути свою приналежність, єдність ... Українська культура, мова, українські пісні ... Це тільки здається дрібницями. Але без них неможливо. Якщо люди і далі будуть слухати російську попсу, розмовляти російською, вони ніколи не стануть справжніми українцями. Тому що Україна пройде для них десь в стороні. Залишаться на рівні політиків, які кричать «Слава Україні!», не вкладаючи в це ніякого сенсу».
Поділитись в соц мережах:
«Донбас — це фантом, який працював на вибори і на представників пострадянських індустріальних агломерацій. Такі існують в Україні, у Росії, у Білорусі, в Латвії... Тобто це своєрідні анклави, залишки радянського минулого життя, які сформувалися внаслідок індустріалізації. Економічно в них не було жодних перспектив».
Поділитись в соц мережах:
«... шляхом якогось урегулювання, миротворчих місій... Військові — вони прості. Команда «Не стріляти!» — значить, не стріляємо. У війні тільки двадцять— тридцять відсотків навантаження лягає на плечі військових. А відсотків сімдесят — на плечі суспільства, політиків, ЗМІ...»
Поділитись в соц мережах:
«Нещодавно я отримала поштою два листи від Богдана, які він написав іще в лютому. Але це можна вважати, що швидко. Один лист адресований нам із батьком, а другий — брату. Він якраз і писав про підтримку росіян.. Я не знаю, від чого це залежить. Можливо, від настрою людини, яка його перевіряла. Від того, яка в нього душа».
Поділитись в соц мережах:
«А чи кинуться вони закривати собою командира роти? Ідеш і дивишся... так, це нормальний пацан ... трапилося пересвідчитися... і ці подивляться на нього і вчинять так само... А є командири... він іде й думає, а хто ж у нього кине гранату. ...Цей напевно кине, бо я йому сказав «стули хайло» ...а цього обізвав...»
Поділитись в соц мережах:
«…коли стрелківці входили в Донецьк… Як вони взагалі у Слав`янську опинилися? Держава нічого не робила. Зрозуміло, що вона була слабка… Але ці помилки. І зараз ми знаходимося у стані, в якому знаходимося… і не можемо без розслідування відповісти на всі питання»
Поділитись в соц мережах:
«А тепер ми постійно чимось зобов`язані. Ми маємо говорити українською мовою. Ми повинні досконало знати історію. Ми відповідальні за те, що Росія захопила наші міста. Ми повинні, повинні, повинні ... Нас потрібно інтегрувати, рятувати, звинувачувати ... що завгодно. Але головне -- нас відділяють від України. І це страшно. Тому що ми відчуваємо, що ми -- Україна. І для нас це важливо. І ми не розуміємо, чому ми постійно маємо це доводити ... Сотні цивільних заручників потрапляють в полон ... люди продовжують вивішувати українські прапори ... Невже це нічого не означає? ...»
Поділитись в соц мережах:
«У Слов'янську був перевалочний пункт. Звідти людей розподіляли - кого на Одесу, кого на Київ ... Доводилося по кілька днів перечікувати. Для цього поставили стаціонарні вагони на колію і селили туди людей. Але в тих вагонах не було світла ... Взагалі. Тобто людей витягли з сирих темних підвалів і поселили туди ж - у темряву. Ну як так? ... Люди і так у стресі ... квартири розбиті ... діти плачуть ... старі тільки і питають: "а коли ми повернемося додому? ..."
Коментувати 
