Поділитись в соц мережах:
"…Їх дуже багато. І вони теж повернулися. І залишилися такими ж як і були. "Ну, ок, я був і що?" ... Лінь, небажання взяти на себе відповідальність, байдужість ... Тому кров ллється далі. Тому так мало змін, які могли б уже статися »
Поділитись в соц мережах:
"Свого часу я був у захваті від визначення дисидентства, яке дав Андрій Амальрик - російський дисидент. "Дисиденти це люди, які, живучи в невільній країні, поводилися так, як ніби-то вони - вільні". Так, і сьогодні потрібні люди, які, живучи в аморальній країні, поводилися б - морально..."
Поділитись в соц мережах:
«Так, звичайно. Коли ми потрапили під обстріл уже в АТО, коли їхали на білому мікроавтобусі по чистому полю, і в нас прицільно стріляв танк… Я пам’ятаю, що в якийсь момент почала молитися, за що почула шикання водія. Але його можна зрозуміти, він мав зосередитися…».
Поділитись в соц мережах:
«Думаю, навряд чи. Церква — це структура, яка в хорошому сенсі консервативна. Тобто вона не може гнатися за будь-якими поточними речами. І якщо ми бачимо в Донбасі ікони з Моторолою, то це зовсім не означає, що в українській помісній церкві цієї ж хвилини мають з’явитися ікони з мучениками Небесної Сотні. Вони, безумовно, того гідні. Але…».
Поділитись в соц мережах:
«Я ніколи не була примадонною… Завжди в головних ролях були Олексій Вертинський, Станіслав Боклан і Валерій Легін. Усі постановки — на них. І навіть якщо зараз подивитися на репертуар, до речі, не тільки нашого театру, а й узагалі на світовий тренд, то режисери ставлять на чоловіків. У жінок значно менше ролей, менше можливостей. І в театрі, і в кіно є така нерівність. Це правда».
Поділитись в соц мережах:
«У мене таке запитання. Там гори. Та один батальйон там би забурився, і його нічим звідти не викуриш... Може, й Донбасу б не було... Злякалися кров пролити? А тепер ми що, мало крові пролили? ...По-моєму, вже перебір... Лідера не було. Якби був, він би дав команду».
Поділитись в соц мережах:
«Важливо зрозуміти: чому на Майдані одні люди стріляли в інших? Чому правоохоронці зробили такий вибір? Навіть якщо вони отримали наказ убивати, вони могли його не виконати. Але сталося те, що сталося. І, наскільки я розумію, ті, хто не втік, не каються у своєму виборі. Чому?»
Поділитись в соц мережах:
«На певний час, так, мені треба повернутися додому, щоб навести там лад... Може, я ще чогось не осмислив ... не зрозумів ... але на душі, звісно, кішки шкребуть ... »
Поділитись в соц мережах:
«…ніж своїми рідними. Були такі випадки, коли я публікувала щось подібне, і знаходився дуже завзятий коментатор. Буквально через тиждень він же писав мені в «лічку»: «А допоможи мені знайти бронік для брата». І так хотілося нагадати цей наш минулий дискурс про «кому це треба, нехай самі розбираються». Але я стримувалася».
Поділитись в соц мережах:
«Нам потрібно забезпечити їх адвокатами, створити рівні умови захисту і звинувачення. Не допустити недозволених методів поводження ... Нам потрібно обгрунтувати докази так, щоб потім не можна було переглянути цей вирок. І це довгий процес».
Поділитись в соц мережах:
«Відчуття добра і зла — це навряд чи те саме, що мною рухає. Надто пафосно. Швидше це азарт, інтерес. Особливих світоглядних конфліктів у мене немає. Але я їх бачу навколо. І мені здається, що юриспруденція — це один з інструментів для врегулювання подібних конфліктів».
Поділитись в соц мережах:
«Шкодую про те, що мало уваги приділяла дітям. Могла більше. Шкодую, що деякі традиції нашої сім’ї з’явилися тільки зараз. Якби я знала, що так буде, я почала б їх раніше. Шкодую про те, що не можу, як раніше в дитинстві, допомогти вирішити його проблеми».
Поділитись в соц мережах:
«У цьому сенсі у нас немає долі як історичної детермінованості. Кожен крок людини, зроблений внаслідок вільного вибору, визначає результат. Так, ідеться про причини й наслідки. Тобто, з одного боку, — Бог, який веде й закликає тебе, з другого, — ти сам, відгукуєшся на ці заклики або ігноруєш».
Поділитись в соц мережах:
«Я маю бути щаслива сама із собою. І мені для цього ніхто не потрібен. Я так сьогодні відчуваю…».
Поділитись в соц мережах:
«Я знаю, яким є смак влади, і точно не належу до людей, які її жадають. Знаю, які загрози несе влада для особистості, які ставить перед нею виклики й етичні дилеми. І тому похід у владу завжди має бути усвідомленим вибором. Тому мені дуже важко зрозуміти людей, які кажуть: “Я хочу бути народним депутатом» або “Я хочу бути міністром». А навіщо?»
Коментувати 
