Поділитись в соц мережах:
"Іноді мій біль поєднується з чужим, і я можу відчувати гостріше. Але в 2014-у році було дуже складно вибудовувати внутрішні кордони. Кожне нове чуже горе накладалося на інше ... Сьогодні я відчуваю все також гостро, але з'явилося відчуття, що моє тіло стало витривалішим. Я можу це витримувати. Я можу бути з цим болем. І я можу показувати іншим, як можна справлятися ... "
Поділитись в соц мережах:
«Але потім усе-таки залишилися. Просто в службі знайшлися люди, які сказали правильні для нас слова. І на даний момент я не шкодую, що ми залишилися. У нас тепер є така велика сім’я, яку ми хотіли і про яку мріяли. І зараз я вже не боюся відпускати дітей».
Поділитись в соц мережах:
«Це давня дилема українців, яку В’ячеслав Липинський сформулював як «закликання варягів» або «організація хліборобів». Річ у тому, що для «організації хліборобів», тобто консолідації України до такого становища, щоб нас просили приєднатися, а не навпаки, ще років 25 потрібно…».
Поділитись в соц мережах:
«…як багато інших народів…дуже легко це може відбутися, особливо коли знаходяться поруч спорідненні народи. Звичайно, у нас є гідність»
Поділитись в соц мережах:
«У майбутньому взагалі не буде розподілу на жінок і чоловіків.. Особистість Марія, особистість Сергій... Чоловіки-Кени, гарні, спортивні, але психологічно безстатеві. Хороші, добрі, толерантні, але зовсім не ті бородані дроворуби-мужики, які в холод і буревії можуть здійснювати якісь подвиги…Сумно…».
Поділитись в соц мережах:
«Бувають моменти, коли біль фізичний чи біль внутрішній стає такого масштабу, що ти ні про що не думаєш… ти думаєш тільки про те, щоб цей біль припинився. І якщо для того, щоб він припинився, потрібно, щоб припинився ти…»
Поділитись в соц мережах:
«Я не мала ілюзій щодо нинішньої політичної системи. Я нагадаю. Міністром якого уряду був Порошенко? Спікером чийого парламенту був Яценюк? Те ж стосується Тимошенко та інших. Вони були у владі і у мене немає політичної амнезіі. Їх винесло на наших плечах і у мене була надія, що вони зроблять три речі: утримають країну, запустять процес незворотних реформ і добровільно передадуть владу новим молодим політичним силам».
Поділитись в соц мережах:
«Наприклад, Трампу сьогодні не потрібні лояльні медіа, тому що в нього є Твіттер. Українцеві теж здається, що йому не потрібні брендові медіа, тому що він швидше прочитає пост Авакова на його особистій сторінці, ніж чекатиме поки цей самий пост у форматі новини опублікує «УП» чи DT.UA. Тобто довіра до конкретного блогера або журналіста сьогодні більша, ніж до традиційного видання».
Поділитись в соц мережах:
«Ми не солідарні з людьми в їх горі. А це громадяни України. Ми називаємо людей, які залишилися в Донецьку - "ватою" і не бачимо тих сигналів, які вони нам подають. Ми не будуємо зв'язків. Те, як ми будемо повертати Донбас і Крим завтра, - про що так пафосно нам розповідають - залежить від того, як ми ставимося до людей, які там живуть сьогодні».
Поділитись в соц мережах:
«Релігійна віра – це коли людина повертається до таємниці та бажає таємницю зрозуміти, вступити з нею в діалог. Так, ця віра присутня і в мені в тому числі… »
Поділитись в соц мережах:
«Мене лякає сконцентрована ненависть, яку я бачу в соціальних мережах, в якихось діях, в поясненнях, чому має відбуватися так, а не інакше ... Мені хочеться нагадати слова політичного в'язня Росії Миколи Карпюка: "Все, що ми робимо, ми повинні робити через любов "
Поділитись в соц мережах:
«Слабкий, питущий, безцільний батько не можуть дати сили своєму синові. І на виході ми маємо зручних, слухняних, десь ледачих хлопчиків і — дівчаток «з яйцями». Зайдіть на сторінки своїх знайомих у соцмережах. Подивіться, як фотографуються сучасні сім’ї. Чоловіки виставляють на перший план своїх красунь-дружин, а самі ховаються за ними. З такою ще милою дурнуватою усмішкою. І ти одразу розумієш, хто там у них головний».
Поділитись в соц мережах:
«…якої нам завдала війна. І це травма жертви, не агресора. З останньою ще доведеться розбиратися й ладнати Росії. Нам же ще довго жити зі своєю. Але вже зараз я представив би процес, що розгортається в Україні, за допомогою двох категорій — нації та суспільства».
Поділитись в соц мережах:
«Протягом останніх чотирьох років у нас режим принесення жертв. На жаль. І суспільство, безумовно, змінюється. Тому я, як історик, змушений вимірювати десятиліттями і більше. Тому, якщо порівняти нас в 1991-му і в 2018-м, то я відчуваю, що ми рухаємося в правильному напрямку».
Поділитись в соц мережах:
«Сьогодні українські історики і суспільствознавці набагато краще розуміють, як розвивалася історія, ніж, наприклад, наші російські колеги. Бо ми були на майданах. І ми тепер знаємо, що було у 1917 році. А вони не знають. З тієї причини, що після 1993 року нічого глобального і кризового в російському суспільстві не відбувалося».
Коментувати 
