Поділитись в соц мережах:
«Я не мала ілюзій щодо нинішньої політичної системи. Я нагадаю. Міністром якого уряду був Порошенко? Спікером чийого парламенту був Яценюк? Те ж стосується Тимошенко та інших. Вони були у владі і у мене немає політичної амнезіі. Їх винесло на наших плечах і у мене була надія, що вони зроблять три речі: утримають країну, запустять процес незворотних реформ і добровільно передадуть владу новим молодим політичним силам».
Поділитись в соц мережах:
«Ти не можеш просто сказати тим же правоохоронцям, їхнім родичам і всім, хто не прийняв Майдану: «Все, ваша картина світу неправильна, ви помиляєтеся, будемо жити по-нашому». Так не працює. Щоб знайти переконливі аргументи, наші картини необхідно поєднати і не побоятися подивитися на те, що вийшло. І тоді — так, є шанс отримати інше суспільство».
Поділитись в соц мережах:
«Не можу сказати, що близькі загиблих співіснують в якомусь єдиному пориві. Більшість сімей — це абсолютно прості люди. Це змучені й хворі старенькі матері, висушені стражданням батьки, дружини, які втратили опору в житті, діти, котрі втратили батьків... Не стало вже батьків Жизневського».
Поділитись в соц мережах:
«Кожен займався своєю справою. Хтось був волонтером, хтось готував їжу. Я була медиком-волонтером. Хлопці в переважно були в «сотнях». А ввечері збиралися, розмовляли... Ми переживали надзвичайне піднесення патріотизму. Я відкривала в собі такі речі, про які раніше й не здогадувалася. Раптом зрозуміла, як люблю Україну».
Поділитись в соц мережах:
«В усьому іншому Майдан — українське специфічне явище, яке не було революцією в буквальному значенні. Коли відбувається зміна економічної або політичної моделі держави».
Поділитись в соц мережах:
«Ти чітко бачиш на плівці, що абсолютно конкретна людина стріляє в іншу, і та падає. Але тобі навіщось треба доводити, що саме ця людина стріляла саме з цієї зброї і що саме ця куля поцілила в іншу людину... Це нонсенс. У цивілізованих країнах є поняття очевидності злочину. Очевидно, що стріляє — отже, винен».
Поділитись в соц мережах:
«Якби були названі прізвища тільки виконавців і замовників, це потягнуло б за собою ланцюгову реакцію. Названі здали б інших. Що привело б у вищі ешелони влади й еліт».
Поділитись в соц мережах:
«Я знаю людей, які були сотниками Майдану, йшли на барикади, на Інститутську, в них стріляли, кров і мізки (і це не метафора) їхніх друзів були на них… І ці ж сотники через кілька років у судах захищають генералів ВВ, які були на Майдані і віддавали накази «беркутівцям»…Тому що потім сотники Майдану воювали в Донбасі під командуванням колишніх генералів ВВ».
Поділитись в соц мережах:
«Я добре пам’ятаю перший Майдан 2004 року, коли Вацлав Гавел звертався у своїй промові до Ющенка. Тоді вже було зрозуміло, що ситуація змінилася і що Ющенко стане президентом України. Він сказав про дуже високу планку народної довіри, якій буде дуже важко відповідати. Гавел знав, про що говорив, бо пережив багато...».
Поділитись в соц мережах:
«Треба розуміти, що в якийсь момент, як я вже казала, історія не могла розвиватися інакше. Ні влада, ні протестувальники не пішли на компроміс. Люди вже хотіли розв’язки. І влада її дала. Помірковані й ліві Майдану до того ж були слабшими і менш організованими. Загалом, причин, чому все пішло так, а не інакше, достатньо».
Поділитись в соц мережах:
«Так, про екстремізм під час подій на Банковій Я тоді дуже злякався, що Устима кинуть за ґрати. Збирав докази, що його не було тоді в Києві. За порадою адвоката написав заяву в міліцію, що в мене немає претензій до дій правоохоронних органів. Так, я тоді рятував сина».
Поділитись в соц мережах:
«Коли відкрили кримінальну справу, я попросив дозволу ознайомитися з матеріалами справи. І був шокований. Слідчий, котрий вів справу, через півроку (!) після загибелі Устима навіть не знав про місце, де це сталося. У справі його рукою було написано, що Устим Голоднюк загинув біля мосту. «Звідки ви це взяли?» — запитав я. «Там висить його портрет», — відповів мені слідчий».
Поділитись в соц мережах:
«Ця фраза народилася після того, як і ті, хто на Майдані, і ті хто на антимайдані вже були у брудному одязі ... Я теж пам'ятаю ці переживання, коли зрозуміла, що свій -- це та людина, яка світиться. Що вся країна, як у фантастичному фільмі, стоїть на боці добра. Що кожен, хто знаходиться тут, -- не частина натовпу, а свідома людина».
Поділитись в соц мережах:
«Як і до поранених, коли я вже була волонтером у шпиталі у відділенні реанімації. І до їхніх дружин. Коли ти знаєш, що її чоловіка вже немає, а вона сиділа з ним три доби, і їй треба поспати хоча б ніч. І я не говорю. Я відправляю її спати до дітей, знаючи, що завтра в них буде зовсім інше життя…».
Поділитись в соц мережах:
«І я ні на краплину не сумнівалася, що маю їхати. Що повинна бути там. Був лише один момент, коли я засумнівалася у своєму рішенні. 20 лютого, коли вже почалися розстріли. У мене промайнула думка, що зі мною теж може щось трапитися. Стало тривожно на душі. Але потім я всі ці емоції в собі закрила».
Коментувати 
