Поділитись в соц мережах:
«Хлопці не знали, що ми приїдемо. Того дня було дуже багато преси. Ми стояли в кутку біля зали суду. Сказали, що ведуть хлопців. Четвірка, в якій був Богдан, ішла першою. Він ішов опустивши голову. Коли порівнявся зі мною, я його покликала... Він не очікував».
Поділитись в соц мережах:
«На другому курсі інституту, коли він уже навчався в аграрному, Устим прийшов до нас із дівчиною. Я настільки психологічно не впорався з ситуацією, що це було видно збоку. Спрацював батьківський егоїзм».
Поділитись в соц мережах:
«У мене є донька п’ятнадцяти років, і син, якому шість. І він, мабуть, коли підросте, піде в армію. І я хотів би, щоб у нього ніхто не стріляв. І щоб із донькою все було добре. Тому в мене пріоритет дуже мирський. Щоб дітям добре жилося на землі, яка мені дісталася від моїх предків».
Поділитись в соц мережах:
«Бачу себе висококласним фахівцем, лікарем. У мене буде щаслива сім’я. У мене були можливості залишитися за кордоном. Мені там пропонували і реабілітацію, і навчання в кількох країнах. Я свідомо залишилася тут. Це було моє відповідальне рішення».
Поділитись в соц мережах:
«Для того, щоб ти самовдосконалювався. Для того, щоб ти бачив, що світ недосконалий і знаходиться в стражданні…у тому процесі, коли ти вчишся розуміти, що іншому може бути боляче…»
Поділитись в соц мережах:
«Це я кажу про себе, про полковника, якому не змогли повноцінно оформити документи. А що тоді казати про простого солдата чи сержанта, які просто йдуть і губляться в цій бюрократичній машині».
Поділитись в соц мережах:
«Я ж там спілкувався з різними людьми. З тими, хто взяв у руки зброю з того боку. І з карними злочинцями, які по двадцять років сидять. Бачив там і героїв, і зрадників. Весь спектр людського матеріалу, так би мовити. Це дозволяє бачити світ більш багатовимірно. Більш вибачливо. Більш милосердно. Тому що все це – різні душі. Говорили вони про різне. Однак всі їх питання торкалися людських глибин»
Поділитись в соц мережах:
«Але я не можу від цього нікуди подітися. Тому що все, з чим я перетинаюся, пов'язане з дитячою бідою. І не тому, що я її шукаю або вона там всюди. А тому, що там, де в сім'ї все добре, - ми туди не заходимо. Ми йдемо тільки туди, де є проблема. Тобто я говорю про проблеми»
Поділитись в соц мережах:
«Схилившись над ним, я ще відчув його запах. І коли усвідомив, що мушу закрити йому очі, я був нестерпно злий на Бога. Від образи мені хотілося кричати. Адже у свої дев’ятнадцять він ще не встиг нагрішити. Він ще не встиг покохати. Він ще не жив узагалі. Це я мав померти. Але, як виявилося, таку смерть ще слід заслужити».
Поділитись в соц мережах:
«Що не треба допомагати слабким. Буває, приходить до тебе людина з проблемою, ти перейнявся, вклався і душею, і мізками, начебто все починає налагоджуватися, але потім…людина поступово скочується на свій колишній рівень. Насправді вона не хоче змін. Вона хоче, щоб її пожаліли, і готова за це платити».
Поділитись в соц мережах:
«Я поганий приклад. Навіть для своєї команди, якій я постійно говорю, що потрібно працювати з психологами. Але я не працюю. Був лише один етап, коли моя подруга сказала: "Леся, стоп-стоп-стоп! Ти чому так швидко заводишся?" Я пішла до психолога. Але зрозуміла, що ще не готова говорити. Він теж це зрозумів».
Поділитись в соц мережах:
«І нещодавно ще раз зрозуміла, як це важливо. Не відкладати зустрічі, якщо хтось із близьких про неї попросив. Улітку був дуже напружений графік, і зателефонував мій друг: «Зюбіна, ти маєш совість? Ми вже з тобою стільки років не бачилися!» — «Дімочко, я дознімаюся — і в жовтні зустрічаємося». Через два тижні Діми не стало...».
Поділитись в соц мережах:
«Можна багато говорити про те, як впоратися з собою ... але коли ти опиняєшся з цим почуттям наодинці в темній кімнаті, ти забуваєш все рецепти ... Але я вже навчилася тому, що кожен біль - це якесь переродження..
Поділитись в соц мережах:
«Почула випадково її голос. Він мене вразив. Це була ніч одного з найскладніших періодів мого життя... До ранку я вже знала все про цю співачку. Послухала два альбоми, подивилася її єдине інтерв’ю... І подумала: ну чому в нас у всіх театрах іде вистава про Едіт Піаф?!.. Але... уже не зможу її зіграти. Я її переросла…».
Поділитись в соц мережах:
«Ну, якщо я за щось боролася у своєму житті, то рідко відступала. Чомусь запам’ятала, як одного разу в радянському пансіонаті їла злиплу грудкою кашу «Артек», і тато мене запитав, навіщо я це роблю. «Виховую характер» — відповіла я. Я дочитувала до останньої сторінки навіть дуже нецікаву книжку, якщо вже почала…».
Коментувати 
