Поділитись в соц мережах:
«Ситуація з розслідуванням по Укроборонпрому. Після публікації відразу почалася дискусія про те, що журналістам злили інформацію і вона вплинула на вибори. Звичайно, потрібно розповідати, що ми усвідомлюємо, що джерела інформації можуть переслідувати якісь свої цілі. Але ми її ретельно перевіряємо, перш ніж публікувати. Оскільки ця інформація є суспільно значимою».
Поділитись в соц мережах:
«Мені було 16 років, і я вже була захоплена журналістикою, коли стався конфлікт навколо острова Тузла. Тоді в моє Богом забуте місто Керч — між двох морів — приїхали журналісти різних українських і російських видань і телеканалів. Отоді я вперше гостро відчула різницю у висвітленні тієї самої події журналістами двох країн».
Поділитись в соц мережах:
«Не можу сказати точно, потрібна пропаганда чи ні. Але точно знаю: це — не наша функція. Якщо вона й має десь бути, то точно не в новинах інформаційних каналів. А швидше там, де необхідно відбивати інформаційні атаки з іншого боку. Однак і тут у нас немає стільки ресурсів, щоб протистояти їхній машині…».
Поділитись в соц мережах:
«Треба розуміти, що в якийсь момент, як я вже казала, історія не могла розвиватися інакше. Ні влада, ні протестувальники не пішли на компроміс. Люди вже хотіли розв’язки. І влада її дала. Помірковані й ліві Майдану до того ж були слабшими і менш організованими. Загалом, причин, чому все пішло так, а не інакше, достатньо».
Поділитись в соц мережах:
«Дітей визначає і пропонує служба. Потім ми кілька разів їздимо в будинок дитини, спілкуємося з дітьми і тільки після цього приймаємо рішення. Право вибору є, якщо вже зовсім відчуваєш, що дитина не твоя. Але ми на цьому етапі ще ніколи не відмовлялися від дітей. Брали всіх, кого пропонувала нам служба. Уже потім, у процесі життя, такі розходження можливі. Це правда. І тут важко…».
Поділитись в соц мережах:
«Треба стартувати з 30 листопада. І тоді правоохоронцеві не треба вибирати на чиєму він боці. За кого він — за протестувальників чи за владу. Треба було з самого початку просто виконувати свою роботу. Професійно й чесно. «Беркутівцю», слідчому, прокурору й судді. Продовження Майдану в такій радикальній формі не було б».
Поділитись в соц мережах:
«Три місяці ланцюжок не розривався. Система працювала як годинник. Проти людей. Тобто правоохоронна система перестала бути правовою. І кожна з її ланок усвідомлювала це й посилювала.Тепер зрозуміло, чому не можна сказати, що винен тільки той, хто придумав операцію й віддав наказ?».
Поділитись в соц мережах:
«За дотримання двох «але». Цей процес не повинен приводити до нарцисизму та гордині. Християнству (природа якого в комунікації) ближча ідея солідарності та взаємодопомоги, ніж якесь ізольоване й самодостатнє самовдосконалення…»
Поділитись в соц мережах:
«Насправді, великих розбіжностей між християнськими цінностями, моральними основами і теорією прав людини, свободи вибору, гендерної рівності немає. Я, звісно, не теолог і, мабуть, не компетентна розмірковувати про Бога. Але ключова християнська цінність — це любов, спрямована на іншу людину. Любов — як прийняття, не осуд».
Поділитись в соц мережах:
«Просто порушити закон і перетнути кордон означає, що тобі взагалі не важливо, що це за країна. І ті, хто його підтримував, для мене - за рамками. Це провокація країни-агресора, яка зараз активно веде військові дії. Показати їй, що наш кордон взагалі нічого не означає. Її може перетнути хто завгодно і з заходу, і зі сходу ... »
Поділитись в соц мережах:
«Звідси -- майдани ... звідси -- конфлікти, коли люди не платять податки, ввозять "євробляхи", вишукують постійно якісь схеми, щоб обдурити державу. І це не питання недовіри, це фундаментальний конфлікт на рівні цінностей».
Поділитись в соц мережах:
«Інше питання, що сама нова українська церква вже зіштовхнулася зі спокусою взяти участь у політичних кампаніях. У тому числі на користь нинішнього президента. Вже є очевидні сигнали, які дозволяють припустити, що ця участь буде помітною».
Поділитись в соц мережах:
«…коли міни не літають над твоєю головою. Тоді можна, звичайно, гаряче підтримувати. А взагалі - ні. Тому що будь-яка війна - це завжди біль і страждання. Будь-яка. У будь-якій країні світу. І немає про що тут навіть говорити. Але на окупованій території діти вже чотири роки вчать історію "ДНР" і "ЛНР" і місцевих "героїв". Я не знаю як це можна викреслити ... Я не знаходжу відповідей ...»
Поділитись в соц мережах:
«Є частина журналістів, які за час поїздок на фронт давно здружилися й поріднилися з військовими. Після обстрілів і якихось халеп. Хто щось зніматиме або писатиме погане про близьких людей? Також є позиція менеджменту й власників каналів і видань — не торкатися болючих тем. Достатньо й тих, хто від початку для себе вирішив: вони — «інформаційні солдати» війни».
Поділитись в соц мережах:
«Насамперед журналіст повинен показувати, як у таких умовах живуть люди. В умовах небезпеки, обстрілів, відсутності води, світла… Коли люди залишаються сам на сам з війною без жодної влади, коли по допомогу звернутися нема до кого… мільйон історій. Але їх дуже рідко розповідають, на жаль. Я все це зрозуміла тільки тому, що сама їздила фронтовими селами».
Коментувати 
