Поділитись в соц мережах:
"Напевно, я досі бачу в людях світло. Мені складно, щиро складно, повірити в те, що є по-справжньому погані люди. Навіть незважаючи на ту роботу, яку ми робимо. Незважаючи на сотні історій, де я чую, як одні люди завдають болю іншим ... Де одні катують інших ... Ну, мабуть, тому я можу продовжувати займатися тим, чим займаюся ".
Поділитись в соц мережах:
«Дуже цікаво заглиблюватися в різні моменти, деталі ... Пізнавати, розуміти ... Все змінюються, і мої погляди змінюються. Дуже хочеться сьогодні більше подорожувати, спостерігати, вивчати світ ... »
Поділитись в соц мережах:
«Це ж світовий формат такий, що ти маєш бути ідеальною успішною жінкою, професіоналом, матір’ю, усе встигати й іще мати вигляд на всі сто. Ну звісно, вважаю, що такий підхід несправедливий щодо нас. І мені здається, що тренд усе-таки трохи змінюється. Жінці треба думати про те, чого вона сама хоче. А не про те, якою її хочуть бачити суспільство, колеги, чоловік, діти...».
Поділитись в соц мережах:
«І нещодавно ще раз зрозуміла, як це важливо. Не відкладати зустрічі, якщо хтось із близьких про неї попросив. Улітку був дуже напружений графік, і зателефонував мій друг: «Зюбіна, ти маєш совість? Ми вже з тобою стільки років не бачилися!» — «Дімочко, я дознімаюся — і в жовтні зустрічаємося». Через два тижні Діми не стало...».
Поділитись в соц мережах:
«Ну, якщо я за щось боролася у своєму житті, то рідко відступала. Чомусь запам’ятала, як одного разу в радянському пансіонаті їла злиплу грудкою кашу «Артек», і тато мене запитав, навіщо я це роблю. «Виховую характер» — відповіла я. Я дочитувала до останньої сторінки навіть дуже нецікаву книжку, якщо вже почала…».
Поділитись в соц мережах:
«Багато людей сприймають мене як якийсь заряд, позитив, вічний двигун... І, можливо, моя місія взагалі в цьому. Дарувати людям надію. Якщо розкисну я, то багатьом близьким людям, які мене оточують, стане не дуже добре…».
Поділитись в соц мережах:
«Ні в професії, ні в сім’ї. Бо діти виростають і можуть заплатити тобі своєю байдужістю. Сім’я може зруйнуватися, а чоловік — піти. Або ти можеш вкласти в професію все, відмовившись від сім’ї, дитини, і в підсумку вона тебе — зрадить. У мене була можливість виїхати в Росію, але…».
Поділитись в соц мережах:
"У всіх відтінках часу я почуваюся дисидентом, інакомислячим... Я не в мейнстрімі. Завжди цей мейнстрім кудись йде в бік. Або це я кудись відхиляюся... Це складно, але комфортно. Тому що я відповідаю на головні запити своєї душі ... "
Поділитись в соц мережах:
«Але я не ділю шлях у професії на жіночий чи чоловічий. І — так, я пройшла кілька важких і не завжди безпечних етапів у своєму житті й професії. І що? Щодо особистого. У нас із чоловіком був дуже важкий етап. Він теж був на Майдані, був у сотні. Він вважав, що я маю бути поруч із ним і підтримувати його. Я ж бачила свої особистісні завдання й функції в цій історії по-іншому».
Поділитись в соц мережах:
«Мене насправді ніхто не виховував. Батько був військовим, і я жила з бабусею, яка любила мене і нічого не забороняла. «Усе, що дитинка робить, — це добре і правильно». Ось моє виховання. Викликати до школи її було абсолютно безперспективно. Я все вирішувала сама. Балет, театр, спорт, ковзанка, компанії, сигарети...».
Поділитись в соц мережах:
«А раніше не прощала навіть якихось дрібниць. Це дуже заважало в стосунках. У тому числі й з чоловіками. Я хотіла бачити поруч ідеал. Чого не буває. Тільки тепер зрозуміла, що чоловікам поруч зі мною було некомфортно. Доводилося постійно відповідати поставленій мною планці. І це неправильно. Можливо, у цьому урок».
Поділитись в соц мережах:
«Це якесь природне прагнення шукати справедливість. Моє власне, не завжди вправне... Бо сама іноді роблю неправильно. Але я шукаю відповіді, і в поміч мені якісь внутрішні, вже існуючі і мною ж налагоджені терези. Я принципово дотримуюся свого вибору. Іноді — одна».
Коментувати 
