«Якщо об’єднана церква зробить свій вибір на користь держави, то ми будуватимемо, по суті, російську церкву, тільки з українським знаком. Українська церква має бути в діалозі з державою. Але ще більше вона має бути в діалозі з українським суспільством. Не брати участь у політичних кампаніях — передвиборних, президентських, парламентських...».
«Найбільшим компонентом помісної церкви є Київський патріархат, у якого були свої традиції. І вони були привнесені в цю структуру патріархом Філаретом. Зокрема з його радянського минулого. Але хочу, щоб їх стало якомога менше. Є багато питань. До процедури голосування, в тому числі».
«І я можу тут щиро сказати, що фінал планувався понад рік тому. Але склалося так, як склалося. Питання в тому, чи допоможе цей збіг у часі виборчій кампанії президента Порошенка чи, навпаки, зашкодить. Тут дуже важливе відчуття міри. В обох сторін».
«Її ніхто звідси не проганяв. Для того, щоб залишитися, вона мусила дотриматися лише однієї умови: визнати й прийняти нову реальність України. І тоді для неї було б місце в Україні. Не номінальне, — це завжди залишиться, як і залишаться люди, які будуть і мають повне право ходити у храми МП. А реальне. Проте на рівні смислів, які продукує ця церква, вона вже стала для дуже багатьох людей чужою. І в цьому основна її драма».
«Держава колись повинна була взяти в цьому участь. Заради власної безпеки. Позиція Московського патріархату по відношенню до ситуації в Україні, до війни з Росією, вимагала рішучих дій. Але громити і саджати не дуже відповідний метод. Тому створення власної помісної церкви - це досить грамотний переклад конфлікту в більш мирне русло».
«Я думаю, що цілу купу претензій можна висунути не лише Московському патріархату. Тому що православна церква будь-якого відтінку і приналежності все менше є якимось моральним авторитетом. Тому дуже багато світських людей, які хотіли б поважати церкву, чекають її очищення».
«Думаю, навряд чи. Церква — це структура, яка в хорошому сенсі консервативна. Тобто вона не може гнатися за будь-якими поточними речами. І якщо ми бачимо в Донбасі ікони з Моторолою, то це зовсім не означає, що в українській помісній церкві цієї ж хвилини мають з’явитися ікони з мучениками Небесної Сотні. Вони, безумовно, того гідні. Але…».
«Я дуже хотів би, щоб церква зберегла імпульс, отриманий на Майдані. Щоб вона обрала шлях діалогу з громадянським суспільством, шлях прийняття іншої точки зору. Це не мусить бути церква з монолітною національною ідентичністю, з виключно національною програмою».