Ігор Козловський

Ми земляки. Коли Ігор Козловський згадав Макіівський металургійний комбінат ім. Кірова, серце моє тенькнуло. В 50-і роки маленький Ігор збирав там з бабусею вугілля, щоб опалювати комуналку, а у 70-і – в мартені Кіровського заводу працював мій батько. Чоловік, якого до цього я жодного разу не бачила, автоматично став рідним. Він такий же мутант у сприйняті цієї війни, як і я. Несучи в собі гени двох сторін, жорстко, як свідок, викриває та відсікає третю – російську, намагаючись винайти нове ДНК громадянина. Я прочитала десятки його інтерв”ю після полону, стільки ж прослухала телевізійних програм за його участю. Вражає одне – спокій. Абсолютний спокій. Дзен. Жодного натяку на жалість до себе. І на ненависть до них. Деяка відстороненність мудреця, який спостерігає за тим, що відбувається з ним немовби зі сторони.

Ми говорили довго. Козловський за своєю суттю –Учитель. Він пояснює і спрямовує. Час – ілюзія.  Людина – процес. Події – уроки. Все розкладено по поличках і розподілено на чарунки. Він на двісті відсотків готовий до лекції. От тільки коли замислишся, звідки лектор черпає матеріали – по спині мурахи.

«Ще раз дякую за розмову з вашими розумом та знаннями, – пишу йому наступного після нашої зустрічі дня. – В душу, по-моєму, ви ще довго нікого не впустите. А може, і ніколи не впустите. А у відповідь просто: «Дякую».

Ігор Козловський активний і систематичний у соцмережах. Вислови філософа, які бувають надзвичайно доречними. Мовби між нами встановився якийсь енергетичний канал. І ось сьогодні він відчув зненацька нахлинуту на мене порожнечу. «Нічого не відбувається даремно, – словами Рамеша Балсекара раптом заявляє Козловський. – Все готується до наступної сцени». Культова музика, трактати про національну їжу, нова стаття релігієзнавця Козловського про Томос… Читаю. А ось десятки фото з різними усміхненими людьми, включаючи чиновників вищого державного рівня, пропускаю.  Подібна всеїдність мудреця мене спочатку налякала, потім насторожила. Далі я раптом зрозуміла: коли чоловік стоїть на порозі смерті, коли вже з усіма попрощався та примирився з можливим відходом, повернення – чудо чудесне. І весь світ, і люди  його населяючі, після повернення звідти сприймаються  у світлі райдуги. Всі чудові. Всі любимі. Тому що живі. А, значить, мають право на помилки. Життєві задачі та уроки. Мають право засвоювати їх або ігнорувати. Особистий вибір. Але всім треба простягнути руку. З кожним можна стати поруч. Істинна любов до людства. «Я одвічний учень любові» – промовляє Козловський, розповідаючи про свого старшого сина, який страждає на синдром дауна. «Я є», – по-дитячому таємно радіє його зранене єство. Незважаючи ні на що.

Інна Ведернікова