ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ДЛЯ ІНШИХ

Леся Литвинова

Режисер, учасник Революції Гідності, волонтер, засновник волонтерського центру допомоги переселенцям «Фролівська 9/11», голова наглядової ради Благодійного фонду «Свої».

Ми зустрілися після того, як  скінчилося її чергове побачення з депресією. Два тижні на таблетках. Вдома. Наодинці. Сьогодні волонтер,  яка колись створила «Фролівську 9/11» та  кілька років збирала по шматочках побут тисяч переселенцев, намагається скласти себе. Це відчувається.  Незважаючи на те, що після хлопка оператора Леся, як колишній досвічений режисер-телевізійник, бере себя в руки, робить обличчя  і починає віщати. Однак вже через якісь хвилини «обличчя» зникає  і з`является — людина.  Сильна і  слабка. Розтерзана і зібрана. Проста і  складна. Впевнена в собі і яка сумнівається. Жінка, яка в 2013-му покинула кар’єру та  зберігаючи під серцем четверту дитину, обрала свою нову дорогу.

На тій і стій, і стій – допоки скону,

допоки світу й сонця – стій і стій.

Хай шлях – дораю, пекла чи полону –

усе пройди і винести зумій.

Так у Стуса. А у Литвинової?

Вона стоїть. Вона тримає. Спочатку переселенців, тепер – онкохворих. Шукає ліки. Житло. Сенс. Навіть якщо у когось його лишилось трохи більше місяця. Вона докладно і методично описує історії хвороб людей на своїй сторінці у Фейсбуці. Виставляє їх фотографії. Вказує номери банківських карт і просить вітати її з днем нароження посильним внеском у спасіння чиєгось життя. Потім з`является пост з проханням не дзвонити їй вночі. Далі картинка з ангелом, якого запрягли люди. Ангел із зламаними крилами і зараз  на її сторінці боронить землю. Залізна Леся втомилась?

Цей факт давно дратує багатьох. Тих, кто не може натянути своє життя на її вчинки. Ну, якщо взялась, то тягни, Леся, не жалійся… Однак привести додому до своїх дітей вмирати чужу дівчинку, це занадто …  А може вона занурюється в чужий біль від глибокого свого?… А якщо це вже гординя і комплекс Бога? А вона все публікує та публікує номери карт. Шукає гроші на ліки. Вірить у Віру, — жінку з великими зворушливими очима та стильною зачіскою, тільки що зробленою їй у приватному хосписі. Який теж знайшла Литвинова. І,так, і їй продовжують дзвонити вночі.

В якийсь момент відчуваєш, що перед тобою – божий інструмент. Посередник. Її обрали. А вона — погодилась. Допомагати нести чужий хрест. Ховати чужу дівчинку Леру. Чтоб потім написати: «Я тебе нікому не відддам…». Читаю і прощаю їй її посягання на ангела. Тому що передо мною Людина-Подвиг.  Майже розчавлена власною залізною вагою. Вона опирається.  Говорить про руйнування власних границь. А, по суті, – про руйнування свого життя. Самовизначення «погана мати» прошиває весь наш діалог. Вона сумнівається.

…  Але  вранці черговий  пост з фото про нове власне житло для сім`ї хворого на рак переселенца…Чотири зворушливих малюка сидять під тином на лавочці, звісивши ноги. На своїй лавочці.

Вона старається…

Інна Ведернікова

«Я ж не несу безперервно. Я ламаюся. Я відвідую психіатра. Я намагаюсь накласти на себе руки. Я б'юся головою об стінку. Просто це залишається за кадром, і я намагаюсь максимально швидко справлятися…»
Коментувати
«А в найчистіших та неймовірних людях обов'язково є те, що краще хай ніколи не вспливе…»
Коментувати
«Для того, щоб наступна революція змусила суспільство на неї відповісти, вона не  має бути такою кривавою, якої я не хочу, яка  нас відкине дуже далеко назад»
Коментувати
«Потім було страшно, що хтось дрючком зачепить… Я кілька доволі активних днів пропустила і сиділа вдома. Так от… вдома було страшніше…а потім – одне за другим... свої 15 років всі заробили»
Коментувати
«І, можливо,саме цей єдиний його героїчний вчинок й був центром його життя і центром його особистості як би обставини не склалися, саме так він назавждизалишився б нікому не відомою сірою мишкою… »
Коментувати
«В 2014-му здавалося, що це можливо і що це може відбутися швидко. Зараз я не знаю….  Ситуація дещо стабілізувалась. На нас зараз ніхто не нападає. І йти вперед – це фактично йти на мирне населення… »
Коментувати
« Мені так ніхто і ніколи  не відповів на питання: за що ми воюємо? Ми воюємо за територію чи за людей? Якщо за людей, то ми не можемо воювати з ними. Ми повинні воювати за них. На всіх фронтах»
Коментувати
«Мої діти дуже тяжко переживали, коли у нас вдома опинилась чужа дівчинка з онкологією. Коли я їм сказала, что поживе вона у нас місяць - півтора… і вмре вона також тут. Таких речей взагалі не можна робити…»
Коментувати
«Я не говорю про Майдан, я не говорю про війну. Я говорю про внутрішнє відчуття себе суспільством, в якому мені хотілося б жити…»
Коментувати
«Але якщо раптом моїм родичам прийдеться все таки мене ховати, то на надгробній плиті я хотіла б, щоб було вибито: «Вона старалась»
Коментувати
«У цьому теж є певна гармонія. Однак хочеться ж не її. Хочеться, щоб тихо, гладко. З арфою на хмаринці, з крильцями… та вмерти з нудьги …»
Коментувати
Тема: Біль
«Бувають моменти, коли біль фізичний чи біль внутрішній стає такого масштабу, що ти  ні про що не думаєш… ти думаєш тільки про те, щоб цей  біль припинився. І якщо для того, щоб він припинився, потрібно, щоб припинився ти…»
Коментувати
«Жодну подію я не можу переварити самостійно. Для мене важливо, щоб поруч був той, хто відчуває те ж саме, що і я. Хто бачить те ж, що і я. Хто розуміє те ж, що і я. Це не обов'язково чоловік. Це може бути просто близький друг, дитина чи щоденник»
Коментувати
«Я дуже намагаюсь не засуджувати людей. Тому що ти бачиш лише верхній шар і ніколи не знаєш, що лежить під ним. Одна із таких нерозказаних історій про хлопчика, котрий живе на тій території…»
Коментувати
«У мене дуже мудра мама. Вона ніколи ні за що мене не засуджувала. І вона ніколи нічого мені напряму не забороняла. Однак я дуже  добре відчувала рамки дозволеного. І мені було важливо не впасти в її очах».
Коментувати
«Мабуть, років до 37-38 я взагалі не сильно замислювалась на тему: хто я така? Правда. Для мене усвідомлення того, що я українка і що для мене це важливо, прийшло на Майдані»
Коментувати
«Я досить комфортно почуваюся і в православній церкві, і в синагозі, і в католичному храмі. Ще комфортніше я почуваюся… вдома. Мені простіше спілкуватися в собі»
Коментувати
«Зато я дуже добре пам'ятаю всі свої поразки. І я не думаю, що з цього стану можна кудись в гординю впасти»
Коментувати
«Вона отримує повний кредит довіри. А далі починається те, що вона може продемонструвати. Зазвичай, вистачає трьох болючих ударів для того, щоб людина зникла з мого  життя»
Коментувати
«Іноді намагання дізнатися про те, куди ми йдемо, зводять з розуму. Тому набагато простіше, коли ти призначив собі  якусь ціль і ти до неї рухаєшся. Однак я не бачу якоїсь певної цілі. Я можу говорити красиві слова про майбутню країну, щастя, майбутнє дітей, але…»
Коментувати
«Моє життя таке, яке є, воно не даремне. Це я знаю. Це я розумію. Однак стосовно себе я не можу сказати, що це життя успішне. Своє життя я більш руйную, аніж будую»
Коментувати
«Але мені важливо, що про себе знаю я. І ось це знання, яке дозволяє мені не дуже конфліктувати із собою… для мене це і є почуття  власної гідності»
Коментувати
«Нічого не можна отримати просто так. І дуже важливо навчитися бачити цю ціну. Бути готовим заплатити цю ціну. За все. За відношення, за розвиток, за майбутнє, за дітей »
Коментувати
«Все змінилося. Хтось сильніше, хтось менше. Хтось знаходиться в таких обставинах, що не може активніше проявити те, що з ним відбувається»
Коментувати
«У тому варіанті, в якому це відбувається в Росії – не дай Бог. Ніякими благими намірами це неможливо виправдати»
Коментувати
«Але ця брехня не носить системного характеру. На ній як на основі не будується держава. І це також дає надію…»
Коментувати