Поділитись в соц мережах:
Поділитись в соц мережах:
«І як історик — теж. Не можна на історичному факультеті навчити розуміти, як жили люди до тебе. Але тільки в сорок років, уже виховуючи своїх дітей, пройшовши низку власних життєвих горнил і компромісів, я раптом чітко дещо збагнув. З абстракцій ці люди раптом перетворилися на живих».
Поділитись в соц мережах:
«Сьогодні українські історики і суспільствознавці набагато краще розуміють, як розвивалася історія, ніж, наприклад, наші російські колеги. Бо ми були на майданах. І ми тепер знаємо, що було у 1917 році. А вони не знають. З тієї причини, що після 1993 року нічого глобального і кризового в російському суспільстві не відбувалося».
Поділитись в соц мережах:
«…завдяки спогадам, які нахлинули на сім’ю, я раптом довідався, що була Україна, був Петлюра, була Українська революція, українська автокефальна церква... Я опинився на передовій якогось невідомого фронту, котрий формувався від часів, коли українці ще тільки почали хотіти своєї незалежності».
Поділитись в соц мережах:
«На момент розвалу Союзу хаос у головах радянських громадян був настільки глобальним, що майже 90 відсотків, і навіть 57 відсотків у Севастополі, проголосували за незалежність України. Це був пошук бодай якогось порятунку, коли все навколо розвалювалося. Але далі постало логічне запитання: а який узагалі сенс у тому, що ми всі належимо до незалежної України?.»
Поділитись в соц мережах:
«І ось наче ж ми всі громадяни однієї країни, але частина розмовляє українською, частина — російською, частина переходить з «мови» на «язык» ситуативно, частина — задовольняється суржиком. Я сам — російськомовний, як і вся моя родина впродовж уже півстоліття. Хоча її представники сиділи у в’язницях за український буржуазний націоналізм».
Поділитись в соц мережах:
«Коли починалася Україна, була ілюзія, що нація — це така кровна спільнота, запрограмована на те, щоб виживати й існувати. Однак виявилося, що формулювали ідеологію і конструювали українську націю росіянин Дмитро Донцов — ідеолог українського націоналізму, а також поляк, римо-католик В’ячеслав Липинський…»
Поділитись в соц мережах:
«Щоб відчути, що вони не самі, що за ними є ще хтось... Вирішили зіпертися на український визвольний рух: з Петлюрою, Центральною Радою і гетьманом Скоропадським. Але це було дуже давно…».
Поділитись в соц мережах:
«Бо з моменту формування української партійно-політичної системи на початку 1990-х років український політикум користується плодами «Сухаревської конвенції» відомого Шури Балаганова, відповідно до якої шахраї успішно поділили територію країни на частини, і кожний обробляв свою електоральну ниву».
Поділитись в соц мережах:
«В усьому іншому Майдан — українське специфічне явище, яке не було революцією в буквальному значенні. Коли відбувається зміна економічної або політичної моделі держави».
Поділитись в соц мережах:
«До цього все було розмито. Свої це ті, хто за свободу українського народу. Ті, хто пішли на фронт захищати Україну ... А далі хотілося б тих, хто перетворює Україну на щось краще. Але в цьому Майдан не дав нових людей і нових лідерів».
Поділитись в соц мережах:
«Донбас — це фантом, який працював на вибори і на представників пострадянських індустріальних агломерацій. Такі існують в Україні, у Росії, у Білорусі, в Латвії... Тобто це своєрідні анклави, залишки радянського минулого життя, які сформувалися внаслідок індустріалізації. Економічно в них не було жодних перспектив».
Поділитись в соц мережах:
«Уся річ у багаторічній банальній експлуатації олігархами економіки регіону та робітників. За відсутності модернізації, гідних зарплат, а отже й розвитку. До речі, те, що Україна досить швидко навчилася жити без насправді дотаційного Донбасу, цьому підтвердження».
Поділитись в соц мережах:
«До 2014 року нас справді ніхто не сприймав серйозно. Конфліктна, незрозуміла, корупційна держава, яка «не відбулася». Однак коли Росія почала «бикувати на районі» (а район у нас — ціла півкуля), усі раптом змушені були визнати, що Україна, яка тримає удар, — важливий геополітичний фактор».
Поділитись в соц мережах:
«Проблема незавершеності українських революцій в тому, що одна команда політичного класу змінює іншу. Але при цьому не можна змінити елементи економічної і політичної системи, які гальмують розвиток України. Так як всі вийшли з однієї корупційної школи».
Поділитись в соц мережах:
«Бо в наступному Майдані братимуть участь люди з бойовим досвідом. А це означає, що він буде кривавим. Тому я бажаю мудрості тій частині політичної еліти, яка ще спроможна орієнтуватися в тому, що відбувається в суспільстві. Щоб не виростити монстра…».
Поділитись в соц мережах:
«Це давня дилема українців, яку В’ячеслав Липинський сформулював як «закликання варягів» або «організація хліборобів». Річ у тому, що для «організації хліборобів», тобто консолідації України до такого становища, щоб нас просили приєднатися, а не навпаки, ще років 25 потрібно…».
Поділитись в соц мережах:
«Хто це може бути? Той, хто не зазіхає на твою територію і свободу. Росія зазіхає. А ЄС, НАТО, Штати не збираються нас захоплювати й ділити. По-моєму, цілком зрозуміло, хто союзник».
Поділитись в соц мережах:
«…Москва—Вашингтон. Не буду цього заперечувати. Але, безперечно, ми самі можемо змінити свою долю, і ми це довели, вистрибнувши зі сфери впливу Росії, куди нас, по суті, давно й безнадійно злив той самий Захід».
Поділитись в соц мережах:
«Протягом останніх чотирьох років у нас режим принесення жертв. На жаль. І суспільство, безумовно, змінюється. Тому я, як історик, змушений вимірювати десятиліттями і більше. Тому, якщо порівняти нас в 1991-му і в 2018-м, то я відчуваю, що ми рухаємося в правильному напрямку».
Поділитись в соц мережах:
«Я думаю, що цілу купу претензій можна висунути не лише Московському патріархату. Тому що православна церква будь-якого відтінку і приналежності все менше є якимось моральним авторитетом. Тому дуже багато світських людей, які хотіли б поважати церкву, чекають її очищення».
Поділитись в соц мережах:
«Московське православ’я від часів Синоду, коли ще було Відомство православного сповідання, бачить ієрархію і владну вертикаль. Патріарх, митрополити, архієпископи, єпископи, архієреї, панотці... Усе це сильно нагадує дивізію радянської армії. У Київському патріархаті був такий самий розклад…».
Поділитись в соц мережах:
«Держава колись повинна була взяти в цьому участь. Заради власної безпеки. Позиція Московського патріархату по відношенню до ситуації в Україні, до війни з Росією, вимагала рішучих дій. Але громити і саджати не дуже відповідний метод. Тому створення власної помісної церкви - це досить грамотний переклад конфлікту в більш мирне русло».
Поділитись в соц мережах:
«І я можу тут щиро сказати, що фінал планувався понад рік тому. Але склалося так, як склалося. Питання в тому, чи допоможе цей збіг у часі виборчій кампанії президента Порошенка чи, навпаки, зашкодить. Тут дуже важливе відчуття міри. В обох сторін».
Поділитись в соц мережах:
«Основна проблема Росії в тому, що за всю її історію не було такої тяглої ділянки в часі, яка хоча б одному поколінню дозволила би вирости без царя, генсека або Путіна. Для Росії це велике лихо, яке гальмує розвиток її потенціалу».
Поділитись в соц мережах:
«Думаю, навряд чи. Церква — це структура, яка в хорошому сенсі консервативна. Тобто вона не може гнатися за будь-якими поточними речами. І якщо ми бачимо в Донбасі ікони з Моторолою, то це зовсім не означає, що в українській помісній церкві цієї ж хвилини мають з’явитися ікони з мучениками Небесної Сотні. Вони, безумовно, того гідні. Але…».
Поділитись в соц мережах:
«Щойно Путін виведе звідти свої війська, проблема деокупації вирішиться за тиждень. Сепаратистські структури оперативно зникнуть у Росії, а українська армія зможе заїхати туди на велосипедах».
Поділитись в соц мережах:
«Зрозуміло, що великий глобальний світ - це світ подвійних стандартів. Є декларації і є - вчинки. Ми приречені відчувати на собі наслідки такого підходу. Однак рух від поганих стандартів залежить тільки від нас. Від того, наскільки ми самі себе розвиваємо і поважаємо. І виключаємо подвійні стандарти у себе. Чим ефективніше держава, тим швидше вона рухається від об'єкта до суб'єкта».
Поділитись в соц мережах:
«У мене є донька п’ятнадцяти років, і син, якому шість. І він, мабуть, коли підросте, піде в армію. І я хотів би, щоб у нього ніхто не стріляв. І щоб із донькою все було добре. Тому в мене пріоритет дуже мирський. Щоб дітям добре жилося на землі, яка мені дісталася від моїх предків».
Поділитись в соц мережах:
«Я, як і більшість українців, звертаюся до церковних справ, коли треба хрестити дитину, поховати когось з близьких, поставити свічку за здоров’я. Умовно я вірю в Бога, оскільки я до нього час від часу звертаюся. Так, мені хочеться, щоб була якась вічна істина, до якої можна апелювати. Тобто сказати: «Нехай тебе Бог береже...»
Поділитись в соц мережах:
«Виходячи з мого походження, освіти і того, чим займаюся, на мені лежить велика громадська відповідальність. Мені було б дуже сумно, якби ми з колегами за останні чотири роки не проїхали 32 міста України і не почули людей, які надихають...».
Поділитись в соц мережах:
«Завжди поважав у людях здатність розуміти тих, хто думає не так, як ти.. Коли ти приїжджаєш, наприклад, дуже далеко від Києва. Так, ти кандидат історичних наук. Так, ти прочитав лекцію. І раптом тобі людина ставить некоректне питання. Я повинен відповісти на будь-яке таке питання. Поважаючи кожну людину, яка прийшла, вислухала, а потім буде своїм голосом вирішувати долю країни на виборах».
Коментувати 
