Володимир Яворський

Кинувши випадковий погляд на вулиці на цю скромну невелику людину з швидкою, доволі легкою ходою, ніколи б не подумала, що це відомий правозахисник. Що він вісім років стояв біля керма Української Гельсінської спілки з прав людини. Що у нього аж четверо дітей. І що він за останні п’ятнадцять років об’їздив усі куточки України з Docudays UA – фестивалем документального кіно про права людини. Ось це історія!

Як виявилося, Володимир Яворський зараз живе в Мінську. За сімейними обставинами. Але вмістивши в собі ще й нинішні білоруські реалії, він продовжує свою правозахисну діяльність в Україні. Його погляд на те, що відбувається в Україні (і зовні і зсередини),заслуговує на особливу увагу.

“Ми багато встигли за ці чотири роки. Однак конфлікт знову назріває. Для стійкого еволюційного розвитку необхідні певні складові, які дають вектор цьому розвитку. Зазвичай такими складовими є право, суди і правоохоронні органи. Вони забезпечують рух за обраним напрямком. Якщо ці інструменти не працюють, а у нас вони не працюють, ми знову, як літак, заходимо на друге коло … В такому випадку нова революція– питання часу”.

“Будь-який злочинець починає використовувати крайні заходи (напади, вбивства) тоді, коли інші вже не працюють. Якщо людину не можна купити, то її- вбивають. Саме тому зараз багато нападів на громадських активістів та правозахисників. Їх намагалися переманити, купити… Не працює. Значить тиск і залякування. Ви можете назвати хоч один такий приклад щодо правоохоронців? .. Висновок один: якщо ви не бачите війну криміналу і корупції з поліцією, значить –поліції немає”

“В Україні кожна людина, що працює на державу, сприймає себе, як частина державної інституції. І в цьому – проблема. Правоохоронці та судді повинні захищати  право, а не адміністрацію президента. Вони мають ставати на бік людей, коли бачать, що влада стала деспотичною. Першими повинні виступати проти наступу влади на свободу, права людей, пресу … Повинні про це кричати і позначати кордон для влади”.

“Влада боїться, що система незалежних судів і правоохоронних органів – з’їсть її саму. Тому така не створюється. І для країни це ще одна велика проблема. І вона показує,чому,власне,всі ці люди помилково з’явилися на чолі держави. Вони не мислять з точки зору користі для країни. Вони мислять з точки зору власних страхів. А розслідувати треба всі злочини. І розстріли на Майдані. І військові злочини на Донбасі. З двох боків. І корупцію у владі”.

“Ви правозахисник або патріот? Або ви журналіст чи патріот? Насправді у всіх спільнотах в Україні виникла така думка, що в умовах війни ви нібито не можете говорити про себе нічого поганого. І якщо ви щось критикуєте, значить – працюєте на ворога. Але яку Україну ми тоді будуємо? Коли не розслідуємо злочини. Коли закриваємо очі на дикі випадки тортур і мародерства на Сході. Або не помічаємо розкрадання державного майна. Хіба це не робота на ворога? Ми просто будуємо іншу неоРоссію”.

“В українській школі права людини вивчають – одну годину. За всю навчальну програму. Більш того, за рік вивчення предмета права діти три чверті часу вчать обов’язки і кримінально-адміністративну відповідальність. Тобто в деталях вивчають те, за що їх можуть покарати. Таке враження, що ми виховуємо солдатів. Але їх виховували за радянських часів… У Штатах з початкової школи вчать: “Я громадянин і маю права, а ви – державні органи, обмежені моїми правами””

Яворський не вірить в Бога, він вірить – у Право.

Інна Ведернікова