Поділитись в соц мережах:
Поділитись в соц мережах:
«Насправді, я пішла зовсім не тому… І своїм дітям, напевно, я дала би більше свободи, аби уникнути такого роду штампів. Також можна,помилитися, обираючи професію заради якогось блага… В моєму випадку це, слава Богу, не спрацювало, але я знаю дуже багатьох людей, які потім були змушені переробляти свій вибір»
Поділитись в соц мережах:
«Тому що я багато знаю і читаю про церковні організації. І не тільки в Україні. Думаю, що Бог - він в тобі. Я глибоко переконана, що нам доведеться відповідати за те, що ми зробили і чого не зробили. Не знаю, це гріх чи покарання ...Гадаю, що це просто наслідки наших дій»
Поділитись в соц мережах:
«Мене лякає сконцентрована ненависть, яку я бачу в соціальних мережах, в якихось діях, в поясненнях, чому має відбуватися так, а не інакше ... Мені хочеться нагадати слова політичного в'язня Росії Миколи Карпюка: "Все, що ми робимо, ми повинні робити через любов "
Поділитись в соц мережах:
«…20 лютого почали масово телефонувати люди і говорити, що на Майдані розстрілюють неозброєних демонстрантів. Наші волонтери, вже без адвокатів, поїхали в морги, в храми, в лікарні ... В місця, куди зносили тіла. Ми дуже боялися, що через якийсь час прийдуть за нами ... ми подумали, що почалося фізичне зачищення і нам потрібно встигнути задокументувати всіх, кого вбив цей режим ... Щоб він не міг приховати свій злочин».
Поділитись в соц мережах:
«Я поганий приклад. Навіть для своєї команди, якій я постійно говорю, що потрібно працювати з психологами. Але я не працюю. Був лише один етап, коли моя подруга сказала: "Леся, стоп-стоп-стоп! Ти чому так швидко заводишся?" Я пішла до психолога. Але зрозуміла, що ще не готова говорити. Він теж це зрозумів».
Поділитись в соц мережах:
«Ми з колегами готували звіт, який називається "Ті, хто пережив пекло". І це не метафора. Я була в групі, яка документувала тортури. Я говорила з чоловіками і жінками, які пережили полон. З людьми, яких забивали в дерев'яні ящики ... яким відрізали пальці ... гвалтували ... у яких витягали очі ложкою ... Про ці жахи вони часто не можуть розповісти навіть найріднішим ...»
Поділитись в соц мережах:
«Іноді виникає таке відчуття, що він сам себе не контролює, невідомо, що в ньому зараз заговорить. Цікава жива істота, яка може по-різному себе проявити. І зараз ми якраз живемо в такий час, який нас усіх розкриває».
Поділитись в соц мережах:
«Я назавжди запам'ятала книгу Хосейні "Той, хто біжить за вітром". Про війну в Афганістані очима маленького хлопчика. І там був момент, коли біженці платили хабарі радянським солдатам, щоб ті пропустили їх через кордон. Один із солдатів сказав, що хоче "ту жінку". І тоді батько хлопчика запитав: "У тебе є совість?" "Яка совість? Ми на війні" - сказав солдат. Відповідь батька мене вразила».
Поділитись в соц мережах:
«Які виходять і кажуть, що "ми будемо займатися громадським порядком". Але більшість людей не помічають цього. Вони думають, що ці люди боротимуться проти ромів, а не проти них. А роми їм, відверто кажучи, байдужі. Ми думаємо, що все це контрольовано. Однак це дуже небезпечна позиція. Оскільки в цю хвилину вирішується доля прав, свобод і безпеки всіх людей».
Поділитись в соц мережах:
«Якщо свобода не цінність, а просто красиві слова, то тоді людина може дуже легко обміняти її на щось інше. На обіцянку економічного зростання, на популізм, на ілюзію безпеки ... на те, щоб «встати з колін». Це все речі одного порядку. І це історичний урок, з яким Україна ще не раз стикатиметься».
Поділитись в соц мережах:
«І в цьому проблема. Даючи хабарі на своєму низовому рівні, вважаючи, що нічого такого не сталося, ніхто не вмер ... ми чинимо так само, як і крадії мільйонів. Через що потім дійсно вмирають люди. Це речі одного і того ж порядку. Мій рецепт - шукати людей, які вважають, що це не правильно».
Поділитись в соц мережах:
«А вони є. Я з цими людьми працюю, але про їх роботу і боротьбу, успіхи я нічого не знаю. Їх слова я не чую. Ці приклади не прориваються. І немає орієнтирів. Маяків. І люди думають: ну, вони всі крадуть, так чому я не можу ...»
Поділитись в соц мережах:
«Я бачу, як росіяни борються за свободу. У них вийти і сказати, що Крим не наш, що Крим - це Україна, означає одержати чотири роки в'язниці. І ти коли виходиш, ти не знаєш, посадять тебе чи ні. І люди виходять. Це боротьба. Я запитую наших європейських партнерів: "А де ваша жертовність? Де дії за рамками комфорту?" Мало вийти і прочитати гарний текст про права і свободи».
Поділитись в соц мережах:
"... підпирати плечем громадські інституції повинні всі". Блискуче есе Євгена Сверстюка, в якому він говорить про те, що завжди є люди, готові підставити руки. Тому що все розсипається і розбивається, коли не вистачає рук, котрі всюди наводять лад. В нормальному суспільстві таких людей називають добропорядними громадянами. А коли щось не в порядку зі здоров'ям суспільства - їх називають героями ".
Поділитись в соц мережах:
«Ми ведемо тисячі битв паралельно. І ми стоїмо перед викликом - об'єднати свої сили не під Маніфестом з підписом, а у діях. У Стенфорді ми вивчали подібні процеси, коли в країнах перехідного періоду відбуваються сплески громадської енергії, а потім вона спадає. Як її утримати? В які форми направляти? Що робити, аби вона з руйнівної стихії трансформувалася у творчу».
Поділитись в соц мережах:
«Я тільки чую і намагаюся витягти інформацію про укладені фінансові договори з людьми, які дають слідству свідчення. Про них щось там розповідає військовий прокурор Матіос. Але я хочу знати --- що це за люди? Скільки вони заплатили? Про що вони розповіли? Мені здається, що закриватися і говорити "ви туди не лізьте" в разі Євромайдану не проходить».
Поділитись в соц мережах:
«Я не мала ілюзій щодо нинішньої політичної системи. Я нагадаю. Міністром якого уряду був Порошенко? Спікером чийого парламенту був Яценюк? Те ж стосується Тимошенко та інших. Вони були у владі і у мене немає політичної амнезіі. Їх винесло на наших плечах і у мене була надія, що вони зроблять три речі: утримають країну, запустять процес незворотних реформ і добровільно передадуть владу новим молодим політичним силам».
Поділитись в соц мережах:
«Я зараз не про "Беркут" або патологічних садистів, які катували полонених. Я про простих правоохоронців, суддів. І в тому числі --про нас. Всі зусилля режиму Януковича були спрямовані на дегуманізацію протесту. Так, людей бити не можна, але це ж не люди - це радикали і екстремісти. Інший приклад. Так, жінок гвалтувати не можна, але це не людина - це "укропка". Або - "сепарка". Розумієте? Я не знаю, що порадити, окрім індивідуального відчуття, коли тобі починають нав'язувати думку, що це не люди».
Поділитись в соц мережах:
«Пам'ятаєте 19-річного героя Небесної сотні кучерявого Гурика з Івано-Франківщини. Я слухала на суді його маму. Це була дуже важка розповідь. Вона не хотіла відпускати його на Майдан. Ну, як мама. Але вона згадала, що десять років тому сама стояла на Помаранчевому Майдані. І вона просто не могла йому заборонити ....»
Поділитись в соц мережах:
«Я розумію всі складнощі міжнародних відносин, але мені здається, що це принциповий момент -- називати речі своїми іменами. Оскільки потім щось забувається, стирається, підмінюється, нав'язується ... Я дивлюся соціологічні опитування, де у людей запитують: з ким воює Україна? Ви думаєте всі говорять, що з Росією? Дуже різні відповіді ...»
Поділитись в соц мережах:
«Тут кілька факторів. По-перше, безкарність, яка процвітає у нашій нереформованій правоохоронній системі. По-друге, фактор війни. У суспільстві зростає рівень толерантності до насильства. На жаль, ми бачили, що виконавці нападу на Катю Ганзюк - "атошники". Які не мають страху перед зброєю і смертю».
Поділитись в соц мережах:
«Це диво. Ось так працювала енергія перед екзистенціальної загрозою. Тому під час Майдану було легко об'єднувати людей. Прототипом "Євромайдану SOS" була організація "Мама". Коли ми захищали херсонських студентів від переслідувань режиму. Ми по всій Україні розвісили такі ж листівки про Януковича, як вони у себе в місті. Але тоді організація не розгорнулася. Лідери не зрозуміли, що потрібно вкладатися у загальну справу, оскільки ти ніколи не знаєш, коли наступним будеш ти. Сьогодні в громадянському суспільстві таке розуміння є».
Поділитись в соц мережах:
«Ми не солідарні з людьми в їх горі. А це громадяни України. Ми називаємо людей, які залишилися в Донецьку - "ватою" і не бачимо тих сигналів, які вони нам подають. Ми не будуємо зв'язків. Те, як ми будемо повертати Донбас і Крим завтра, - про що так пафосно нам розповідають - залежить від того, як ми ставимося до людей, які там живуть сьогодні».
Коментувати 
