Поділитись в соц мережах:
Поділитись в соц мережах:
«Що відбувається з актором, який не грає? Він втрачає форму, деградує. Зневірюється в собі. Це страшно. Я знаю багатьох акторів, у яких від природи був талант, плюс дуже гарна освіта. Але ж не склалося. Вони зломлені. Ображені на весь світ. Зруйновані як особистості…»
Поділитись в соц мережах:
«Ні в професії, ні в сім’ї. Бо діти виростають і можуть заплатити тобі своєю байдужістю. Сім’я може зруйнуватися, а чоловік — піти. Або ти можеш вкласти в професію все, відмовившись від сім’ї, дитини, і в підсумку вона тебе — зрадить. У мене була можливість виїхати в Росію, але…».
Поділитись в соц мережах:
«Якщо й думаю про завтра, то тільки з точки зору власної психофізики. Я не дозволяю собі пуститися берега, адже в будь-який момент мені можуть зателефонувати... Але я нічого не можу у своєму творчому житті запланувати. У цьому сенсі я повністю залежна від дзвінка оцього мобільного телефона».
Поділитись в соц мережах:
«Актори приходять у театр у 19 років і чекають, поки їх винесуть уперед ногами. Люди одружуються, народжують, розлучаються… Грають кохання у 20 років, а в 50 вони вже ненавидять одне одного, але продовжують грати кохання в тій самій виставі. Для мене більше прийнятна така система театрального існування, як у Польщі й Німеччині. Коли кожні п’ять років ти змінюєш театр, партнерів…».
Поділитись в соц мережах:
«Я ніколи не була примадонною… Завжди в головних ролях були Олексій Вертинський, Станіслав Боклан і Валерій Легін. Усі постановки — на них. І навіть якщо зараз подивитися на репертуар, до речі, не тільки нашого театру, а й узагалі на світовий тренд, то режисери ставлять на чоловіків. У жінок значно менше ролей, менше можливостей. І в театрі, і в кіно є така нерівність. Це правда».
Поділитись в соц мережах:
«Стас завжди мудро розподіляв ролі і планував репертуар для розвитку театру, а не для того, щоб потішити самолюбство дружини-акторки. Тому, коли він переходив художнім керівником до Театру Франка, я принципово вирішила залишитися в Молодому. Адже не всім людям зрозуміло, що в мене може бути своя внутрішня позиція, своє відчуття театру й себе в театрі».
Поділитись в соц мережах:
«У більшості наших продюсерів, які теж тільки народилися, мета одна — заробити гроші. Мислити й думати — це прерогатива фестивального глядача, який інакше дивиться кіно, по-іншому сприймає… А коли ти приходиш у кінозал торгового центру, де хрумтять попкорном у найдраматичніші моменти, коли на екрані показують розстріл, приміром, — це вже зовсім інша історія».
Поділитись в соц мережах:
«В кожній країні — своя акторська школа. Крім якої є ще таке тонке поняття, як ментальність. Моя подруга в 23 роки виїхала в Америку. Вона каже: «Усе ОК, вивчила мову, адаптувалася, але я не розумію, про що вони жартують». Вони жартують на теми якихось фільмів і мультфільмів, які дивилися в дитинстві. І моя подруга почувалася поза контекстом. Але ж вона не акторка там».
Поділитись в соц мережах:
«Мені близькі історії драматичні, які стосуються звичайних людей. Історії маленької людини на тлі великих подій. При цьому я абсолютно чітко відчуваю, що час мій минає. Хай як виставляють світло… І деякі мрії і ролі зникають разом із ним безповоротно…».
Поділитись в соц мережах:
«Почула випадково її голос. Він мене вразив. Це була ніч одного з найскладніших періодів мого життя... До ранку я вже знала все про цю співачку. Послухала два альбоми, подивилася її єдине інтерв’ю... І подумала: ну чому в нас у всіх театрах іде вистава про Едіт Піаф?!.. Але... уже не зможу її зіграти. Я її переросла…».
Поділитись в соц мережах:
«Адже наш внутрішній світ повен конфліктів, таємниць, бісів... І після сорока ми вже саме такі, які є. Ми не готові підлаштовуватися під когось, вдавати... Або на все готові, бо остаточно зломлені. І це зовсім різні жіночі долі й історії».
Поділитись в соц мережах:
«Один день з життя волонтера, переселенця, військового... людини, якій не однаково, що відбувається в країні. І це буде цікаво на екрані. Можливо, тому сценаристи повного метра, розуміючи проблему і намагаючись дотягтися до реальності, вирішили, що в одному сценарії потрібно говорити про все й відразу. І герой тут, і його сусіди, і козаки обов’язково мають десь на конях проскакати. І вже нічого не розбереш...».
Поділитись в соц мережах:
«А те, що відбувається в одному виші, не хочу рекламувати в якому, взагалі годі описати. Учора в рамках профорієнтації привезли сто автобусів із випускниками шкіл. Але не можна людину вивчити на актора, якщо на курсі 80 студентів. Це апріорі неможливо. Але ні батьки, ні діти цього не знають. Вони живуть у маленьких селах і містах, реклама йде, народ біжить і платить шалені гроші...».
Поділитись в соц мережах:
«…що у тебе більше поганого настрою, ніж хорошого, якщо можеш дати людям тільки негатив, то все — на цьому потрібно закінчувати. Я проти того, щоб пенсія у акторів була в шістдесят років. Апарат всередині — він же теж має термін придатності. Нервова система, миттєве збудження, коли ти виходиш на сцену і починаєш працювати...».
Поділитись в соц мережах:
«І нещодавно ще раз зрозуміла, як це важливо. Не відкладати зустрічі, якщо хтось із близьких про неї попросив. Улітку був дуже напружений графік, і зателефонував мій друг: «Зюбіна, ти маєш совість? Ми вже з тобою стільки років не бачилися!» — «Дімочко, я дознімаюся — і в жовтні зустрічаємося». Через два тижні Діми не стало...».
Поділитись в соц мережах:
«Багато людей сприймають мене як якийсь заряд, позитив, вічний двигун... І, можливо, моя місія взагалі в цьому. Дарувати людям надію. Якщо розкисну я, то багатьом близьким людям, які мене оточують, стане не дуже добре…».
Поділитись в соц мережах:
«Мені потрібно, щоб мене всі залишили. Розійшлися, роз'їхалися ... Я навіть працювати з текстами, готуватися до вистав і зйомок можу, коли всі вже сплять. Тільки Бетсі може тут десь бігати ... Я у розібраному стані — сумна картина...».
Поділитись в соц мережах:
«А я жодних результатів і не чекаю. Мені одна мудра людина дала таку пораду: ніколи і ні від кого не чекати подяки. Хочеш щось робити — роби. Хочеш допомогти — допоможи... Не сподівайся, що твоя дитина на своє 20-річчя зробить тобі якийсь подарунок і вимовить поетичними рядками, яка ти прекрасна мама».
Поділитись в соц мережах:
«Так, це — моя мама. Яка напередодні війни залишилася без матері — із сестрою, братом і батьком. Це в ній живе завжди. Вона ніколи нічого не просить, не вимагає, вона повний аскет. Коли не стало тата, вона більше не вийшла заміж. Один на все життя. Хоча різне в них було…».
Поділитись в соц мережах:
«Не хочу, щоб мій син жив у приниженні. Системою, людьми, обставинами... Адже всі поруч. Олег Сенцов, моряки... Жити і знати, що хтось у будь-який момент може змінити твоє життя. Без твоєї згоди. Рабство несе багато горя. Воно підходить непомітно. Хтось стає рабом грошей. Хтось — компромісів. Рабів до раю не пускають…».
Поділитись в соц мережах:
«Після анексії Криму я зрозуміла, що я — не політик, я не керую цим світом і нічого не можу зробити з тим, що відбувається. Я — маленька людина. Але навіть якщо мене читають троє підписників у Фейсбуці, то я маю вплив на цих трьох людей. Того ж дня я написала, що відмовляюся зніматися в російських проектах. Я не уявляла собі, як після всього того, що сталося, можна вийти на майданчик і, наче й не було нічого обніматися. Хоча, свідомі люди є скрізь…».
Поділитись в соц мережах:
«Звичайно, я втратила фінансово. Але не втратила головного — себе. А в Києві дотепер знімають російські серіали з російськими акторами в головних ролях. Це коли ти стоїш і розумієш, що в тебе нібито такі самі руки й ноги, здібності... Але чомусь твій гонорар на кілька нулів менший, ніж у людини, яка приїхала з Москви...».
Коментувати 
Потрясающая женщина, такая нежная и миниатюрная. Умеет перевоплощаться с лёгкостью и играть совершенно разноплановые роли! Люблю смотреть фильмы с участием Риммы Зюбиной. В театре интересно очень наблюдать, роли разные, Римма всегда на высоте! Спасибо Вам большое, за Ваше творчество и за то, что Вы прекрасная актриса. Желаю Вам самых интересных и лучших ролей!!