Поділитись в соц мережах:
Поділитись в соц мережах:
«Однак, думаючи про те, що відбувається, намагаюся ставити собі запитання: не за що, а для чого наша сім’я це проходить? Мій син для чого це переживає? Відповіді в мене поки що немає».
Поділитись в соц мережах:
«Насправді моє ставлення до дітей одного разу змінила моя подруга. Я дуже часто їх критикувала. І вона раптом сказала: «А для мене мої діти — найкращі». І щось зі мною тоді відбулося...».
Поділитись в соц мережах:
«Він зателефонував уночі і сказав, що росіяни їм поставили жорстку умову — визначитися. Зізнаюся, на той момент мені було однаково, яку клятву і якому народу він дасть. Аби тільки з ним нічого не сталося. Та син сказав, що він уже склав присягу і вдруге цього не робитиме».
Поділитись в соц мережах:
«А нас стосується. Я розумію, що в нас хлопчики. І що вони обидва військові. Але, знаєте, я така мама, що якщо син скаже, що піде стрибати з парашутом, я не заборонятиму. Я стрибатиму разом із ним».
Поділитись в соц мережах:
«…Можливо, якби повернутися назад, я щось би змінила. Виховувала б дітей, виходячи вже з сьогоднішнього досвіду. Однак тоді вони, напевно, не були б такими, якими є зараз».
Поділитись в соц мережах:
«Це була вже переддипломна практика. Він проходив її на катері «Бердянськ», щоб потім стати командиром його екіпажу. На практиці вони постійно виходили в море, тому нічого особливого у виході 23 листопада теж не було…»
Поділитись в соц мережах:
«Чоловік зайшов в Інтернет — і буквально відразу ми почули назви катерів, серед яких був і «Бердянськ», а отже й... Богдан. Я весь час повторювала: «Чому ніхто не дає команди повернутися назад?..» Чоловік заспокоював. Потім він сказав, що вже дали команду, і вони повертаються. І буквально відразу ж... їх обстріляли».
Поділитись в соц мережах:
«Перший тиждень я все внутрішньо заперечувала. Мені так було легше. Хоча розуміла, що це реальність, що з нею треба щось робити... Спочатку це були тільки новини, потім нам почали телефонувати керівники інституту, штабу ВМС...».
Поділитись в соц мережах:
«Але в нашій ситуації я зрозуміла ще й те, що чужого горя не буває. І дуже вразила підтримка саме кримських татар... Хоча я не можу сказати, що українці байдужі. Ні... Підтримували всі. І якби цієї підтримки не було, то витримати було б дуже важко».
Поділитись в соц мережах:
«Хлопці не знали, що ми приїдемо. Того дня було дуже багато преси. Ми стояли в кутку біля зали суду. Сказали, що ведуть хлопців. Четвірка, в якій був Богдан, ішла першою. Він ішов опустивши голову. Коли порівнявся зі мною, я його покликала... Він не очікував».
Поділитись в соц мережах:
«Під час останньої поїздки ми познайомилися ще з Костею Котовим. Минулого разу він стояв в одиночних пікетах. А цього разу ми заїхали в Лефортовське СІЗО, коли він передавав хлопцям передачі. Потім усі два дні Костя був з нами. Я в нього запитала: «Ви працюєте десь?» — «Так, працюю. Але я взяв відпустку за свій рахунок. Комусь же потрібно це робити…».
Поділитись в соц мережах:
«Суди цього разу пройшли набагато швидше. Уже були перекладачі. І ще мені здалося, що і самі судові пристави, і працівники ФСБ, які супроводжували хлопців, краще ставилися до нас. Бо минулого разу, не встигнеш простягнути руку, її відразу відбивали...».
Поділитись в соц мережах:
«Нещодавно я отримала поштою два листи від Богдана, які він написав іще в лютому. Але це можна вважати, що швидко. Один лист адресований нам із батьком, а другий — брату. Він якраз і писав про підтримку росіян.. Я не знаю, від чого це залежить. Можливо, від настрою людини, яка його перевіряла. Від того, яка в нього душа».
Поділитись в соц мережах:
«…Всі інші сім’ї, які втратили годувальників, отримують призначене законом грошове утримання у повному обсязі. Держава допомагає батькам моряків, які живуть у селах або самотні і потребують матеріальної підтримки. Деякі сім’ї одержали ордери на службове житло…».
Поділитись в соц мережах:
«Юристи, які ввійшли в групу, віддаються своїй роботі повністю. І це виключно російські та кримські фахівці. Микола Полозов каже, що це перший випадок у юридичній практиці Росії, коли створено цілу групу з 30 юристів, яка дотримується єдиної лінії захисту. Коли ніхто не виїжджає за рахунок іншого».
Поділитись в соц мережах:
«Адже річ навіть не в тому, наш Крим чи ні. Конфлікт стався в міжнародних нейтральних водах. Був наказ українського командування пройти з точки А в точку Б. І коли наші катери не отримали дозволу росіян іти далі, вони зробили розворот. Однак їх розстріляли в спину…Прицільно, у рубку, де був екіпаж».
Поділитись в соц мережах:
«…що відбувається в моїй країні. Чи не все одно, що на Сході гинуть наші хлопці. Що матері ніколи не обіймуть своїх синів, а маленькі діти не побачать своїх батьків. Мені б хотілося, щоб всього цього не було ... Щоб все було добре ...»
Поділитись в соц мережах:
«Ми створили групу родичів у Вайбері. Хто б із родичів хлопців не отримав листа звідти, для нас усіх це велика радість. Усі пишуть, вітають. Ну, і коли зовсім накриває, то я можу вилити туди всі свої емоції. А потім... попросити пробачення за свою хвилинну слабкість».
Поділитись в соц мережах:
«Звичайно, ми увесь час повертаємося до цієї теми, намагаємося знайти відповіді на якісь запитання. Але, напевно, ці відповіді є тільки в хлопців. Богдан сказав, що капітан порадив йому писати щоденник. Щоб він фіксував усе, що з ним відбувається. І він пише. Брат йому сказав: «Ти пиши, а ми потім видамо книжку твоїх спогадів».
Поділитись в соц мережах:
«До всіх цих подій я ходила до церкви тільки на Великдень. Освятити пасочку. А зараз ходжу часто. Я точно ще мало розумію, як на цьому рівні все працює. Але я там знайшла підтримку. Так вийшло, що на території ліцею, де вчився Богдан, є храм. І його настоятель завжди благословляв хлопців. Тому я пішла саме туди».
Поділитись в соц мережах:
«У своєму першому листі, а він був найбільшим, Богдан написав: «Мамо, треба прийняти все, що сталося, як невід’ємну частину біографії. Але головне, що я залишився живий. Отже, усе ще можна в цьому житті змінити».
Поділитись в соц мережах:
«Шкодую про те, що мало уваги приділяла дітям. Могла більше. Шкодую, що деякі традиції нашої сім’ї з’явилися тільки зараз. Якби я знала, що так буде, я почала б їх раніше. Шкодую про те, що не можу, як раніше в дитинстві, допомогти вирішити його проблеми».
Коментувати 
