ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ДЛЯ ІНШИХ

Гарна у всіх значеннях жінка чекала мене на Південному вокзалі. Спочатку ми їхали в метро, потім пили лате в єдиному відкритому в таку рань «Макдональдсі», а потім, перед зйомкою, гуляли ранковим Києвом і розмовляли про її дітей.

«Хлопчик, і ще… хлопчик», сказав би герой відомого фільму. На цей момент один з її хлопчиків сидів у СІЗО «Лефортово» разом із двадцятьма трьома бойовими товаришами.

Без п’яти хвилин лейтенант, випускник Інституту військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» Богдан Головаш — старший матрос катера «Бердянськ», розстріляного 23 листопада минулого року російськими прикордонниками.

Хлопчик, який майже п’ять років тому наразився на той самий  російський коток у стінах Академії військово-морських сил ім. Нахімова в Севастополі. Свій вибір він тоді зробив. Але, мабуть, у Бога на Богдана є якісь особливі плани. Якщо на самому старті цьому 22-річному юнакові випало проходити такі серйозні випробування.

Його мама Ярослава не картається запитанням, чому це відбувається саме з її сином та з їхньою сім’єю. Але вона намагається зрозуміти, навіщо.

Як і ми, втім, маємо задуматися про те, навіщо дано це глобальне випробування нашій країні. Що ми повинні зрозуміти? Які пласти смислів розпакувати, щоб біда матері полоненого моряка перестала бути нам чужою?

Інна Ведернікова

Повну друковану версію інтерв’ю читайте тут: читати >>>

«У своєму першому листі, а він був найбільшим, Богдан написав: «Мамо, треба прийняти все, що сталося, як невід’ємну частину біографії. Але головне, що я залишився живий. Отже, усе ще можна в цьому житті змінити».
Коментувати
«Насправді моє ставлення до дітей одного разу змінила моя подруга. Я дуже часто їх критикувала. І вона раптом сказала: «А для мене мої діти — найкращі». І щось зі мною тоді відбулося...».
Коментувати
«Однак, думаючи про те, що відбувається, намагаюся ставити собі запитання: не за що, а для чого наша сім’я це проходить? Мій син для чого це переживає? Відповіді в мене поки що немає».
Коментувати
«Шкодую про те, що мало уваги приділяла дітям. Могла більше. Шкодую, що деякі традиції нашої сім’ї з’явилися тільки зараз. Якби я знала, що так буде, я почала б їх раніше. Шкодую про те, що не можу, як раніше в дитинстві, допомогти вирішити його проблеми».
Коментувати
«Хлопці не знали, що ми приїдемо. Того дня було дуже багато преси. Ми стояли в кутку біля зали суду. Сказали, що ведуть хлопців. Четвірка, в якій був Богдан, ішла першою. Він ішов опустивши голову. Коли порівнявся зі мною, я його покликала... Він не очікував».
Коментувати
«До всіх цих подій я ходила до церкви тільки на Великдень. Освятити пасочку. А зараз ходжу часто. Я точно ще мало розумію, як на цьому рівні все працює. Але я там знайшла підтримку. Так вийшло, що на території ліцею, де вчився Богдан, є храм. І його настоятель завжди благословляв хлопців. Тому я пішла саме туди».
Коментувати
«Але в нашій ситуації я зрозуміла ще й те, що чужого горя не буває. І дуже вразила підтримка саме кримських татар... Хоча я не можу сказати, що українці байдужі. Ні... Підтримували всі. І якби цієї підтримки не було, то витримати було б дуже важко».
Коментувати
«Звичайно, ми увесь час повертаємося до цієї теми, намагаємося знайти відповіді на якісь запитання. Але, напевно, ці відповіді є тільки в хлопців. Богдан сказав, що капітан порадив йому писати щоденник. Щоб він фіксував усе, що з ним відбувається. І він пише. Брат йому сказав: «Ти пиши, а ми потім видамо книжку твоїх спогадів».
Коментувати
«Перший тиждень я все внутрішньо заперечувала. Мені так було легше. Хоча розуміла, що це реальність, що з нею треба щось робити... Спочатку це були тільки новини, потім нам почали телефонувати керівники інституту, штабу ВМС...».
Коментувати
Тема: Біль
«Ми створили групу родичів у Вайбері. Хто б із родичів хлопців не отримав листа звідти, для нас усіх це велика радість. Усі пишуть, вітають. Ну, і коли зовсім накриває, то я можу вилити туди всі свої емоції. А потім... попросити пробачення за свою хвилинну слабкість».
Коментувати
«Чоловік зайшов в Інтернет — і буквально відразу ми почули назви катерів, серед яких був і «Бердянськ», а отже й... Богдан. Я весь час повторювала: «Чому ніхто не дає команди повернутися назад?..» Чоловік заспокоював. Потім він сказав, що вже дали команду, і вони повертаються. І буквально відразу ж... їх обстріляли».
Коментувати
«…що відбувається в моїй країні. Чи не все одно, що на Сході гинуть наші хлопці. Що матері ніколи не обіймуть своїх синів, а маленькі діти не побачать своїх батьків. Мені б хотілося, щоб всього цього не було ... Щоб все було добре ...»
Коментувати
«Це була вже переддипломна практика. Він проходив її на катері «Бердянськ», щоб потім стати командиром його екіпажу. На практиці вони постійно виходили в море, тому нічого особливого у виході 23 листопада теж не було…»
Коментувати
«Адже річ навіть не в тому, наш Крим чи ні. Конфлікт стався в міжнародних нейтральних водах. Був наказ українського командування пройти з точки А в точку Б. І коли наші катери не отримали дозволу росіян іти далі, вони зробили розворот. Однак їх розстріляли в спину…Прицільно, у рубку, де був екіпаж».
Коментувати
«…Можливо, якби повернутися назад, я щось би змінила. Виховувала б дітей, виходячи вже з сьогоднішнього досвіду. Однак тоді вони, напевно, не були б такими, якими є зараз».
Коментувати
«Юристи, які ввійшли в групу, віддаються своїй роботі повністю. І це виключно російські та кримські фахівці. Микола Полозов каже, що це перший випадок у юридичній практиці Росії, коли створено цілу групу з 30 юристів, яка дотримується єдиної лінії захисту. Коли ніхто не виїжджає за рахунок іншого».
Коментувати
«А нас стосується. Я розумію, що в нас хлопчики. І що вони обидва військові. Але, знаєте, я така мама, що якщо син скаже, що піде стрибати з парашутом, я не заборонятиму. Я стрибатиму разом із ним».
Коментувати
«…Всі інші сім’ї, які втратили годувальників, отримують призначене законом грошове утримання у повному обсязі. Держава допомагає батькам моряків, які живуть у селах або самотні і потребують матеріальної підтримки. Деякі сім’ї одержали ордери на службове житло…».
Коментувати
«Він зателефонував уночі і сказав, що росіяни їм поставили жорстку умову — визначитися. Зізнаюся, на той момент мені було однаково, яку клятву і якому народу він дасть. Аби тільки з ним нічого не сталося. Та син сказав, що він уже склав присягу і вдруге цього не робитиме».
Коментувати
«Нещодавно я отримала поштою два листи від Богдана, які він написав іще в лютому. Але це можна вважати, що швидко. Один лист адресований нам із батьком, а другий — брату. Він якраз і писав про підтримку росіян.. Я не знаю, від чого це залежить. Можливо, від настрою людини, яка його перевіряла. Від того, яка в нього душа».
Коментувати
«Суди цього разу пройшли набагато швидше. Уже були перекладачі. І ще мені здалося, що і самі судові пристави, і працівники ФСБ, які супроводжували хлопців, краще ставилися до нас. Бо минулого разу, не встигнеш простягнути руку, її відразу відбивали...».
Коментувати
«Під час останньої поїздки ми познайомилися ще з Костею Котовим. Минулого разу він стояв в одиночних пікетах. А цього разу ми заїхали в Лефортовське СІЗО, коли він передавав хлопцям передачі. Потім усі два дні Костя був з нами. Я в нього запитала: «Ви працюєте десь?» — «Так, працюю. Але я взяв відпустку за свій рахунок. Комусь же потрібно це робити…».
Коментувати