Поділитись в соц мережах:
Поділитись в соц мережах:
«Розвиваючи ваш образ, скажу, що я медсестра, яка має патологічний оптимізм. Щоб не відбувалося зі мною, з іншою людиною, з палатою загалом, я завжди впевнена, що можна щось зробити. Головне — правильно визначитися з тим, що саме. У мене в голові може бути відразу кілька планів…».
Поділитись в соц мережах:
«Це — мій девіз…Це був 2003 рік. Період кучмізму, що саме стабілізувався, і відчуття, що це — вже все, всерйоз і дуже надовго. Я тоді писала статтю для наукового збірника про демократію. І, знаєте, дуже невесела вийшла стаття. Але наприкінці я несподівано для себе самої додала цю фразу… А невдовзі настав 2004 рік, Помаранчева революція…».
Поділитись в соц мережах:
В 2013-му, здавалося б, нічого такого негативного в суспільній свідомості не відбувалося. Все стабільненько, потроху зростає рівень життя, вибралися з економічної кризи 2008—2009 років. Але в моніторингу на запитання «Що ви відчуваєте, коли думаєте про майбутнє України?» відповідь «надія» — на найнижчому рівні за весь час опитувань. Оптимізм — теж.
Поділитись в соц мережах:
«З погляду соціології, в нас узагалі дуже цікава країна. Власні перспективи люди оцінюють ліпше, ніж країни. І це — перманентна тенденція. Коли ми запитуємо: чи зміниться ваше життя на краще наступного року, більшість упевнена, що так. А якщо ми ставимо те саме запитання, але щодо країни, багато таких, хто вважає, що ситуація в країні зміниться на гірше».
Поділитись в соц мережах:
«У старих європейських демократіях кількість тих, хто так чи інакше задіяний у громадянських справах, досягає 25—30%. У нових демократіях, таких як Польща, — близько 10—15%. В Україні — 5—6%. Хоча ми сподівалися, що після Революції Гідності ситуація зміниться. Але, на жаль...».
Поділитись в соц мережах:
«Значно збільшився відсоток людей, готових давати гроші на різні громадські потреби. Стабільно близько 40% українців займаються такою добродійністю, а раніше, до Революції Гідності, було близько 25%. Але, знаєте, це все ж такий собі новий патерналізм».
Поділитись в соц мережах:
«У кожного з нас — він свій. В одних — це сім’я. У людському вимірі. А в просторовому — квартира. Її прибирають, прикрашають, обставляють... Квартира як мистецтво. А що в під’їзді? Це вже, даруйте, не моє… тому якогось прогресу в розвитку громадянського суспільства навряд чи варто очікувати».
Поділитись в соц мережах:
«Знаєте, як у Швеції починається ранок у дитячому садку? Діти обговорюють з вихователем, що робитимуть протягом дня… в дітей із самого раннього дитинства закладають розуміння того, що вони самостійно й заздалегідь повинні визначити, як проживуть цей день. Дитина може принести це у свою родину, навіть якщо в ній немає таких традицій. Розумієте?»
Поділитись в соц мережах:
«У нас було дослідження корупції у вишах. Із тих, хто давав хабарі, тільки 15% відповіли, що їх у них вимагали. 60% уточнили, що «легше дати, ніж вивчити». Отак прямо взяли й обрали цю опцію. Тобто тут ми маємо справу з такою собі ініціативною корупцією».
Поділитись в соц мережах:
«І в Помаранчевій, і в Революції Гідності брала участь меншість — 15% українців. Рушійна сила суспільства завжди в меншості. Але щоб від подібних поштовхів був ефект і рух наростав, більшість повинна підтримувати зусилля меншості. Революцію Гідності, за нашими опитуваннями, підтримували 50% населення (40% не підтримували)».
Поділитись в соц мережах:
«Але, те, що цінність свободи й справедливості не врівноважується повагою до закону, свідчить про певний анархізм, притаманний нашим людям. У цьому, власне, наша ключова відмінність від Росії. Росіяни схильні до монархії, українці — до анархії. Що, погодьтеся, теж не дуже добре».
Поділитись в соц мережах:
«Феномен Зеленського — це саме історія з сублімацією накопиченого розчарування і негативної енергії стосовно влади і політичних еліт. Але істотна відмінність від ситуації після Помаранчевої революції в тому, що громадянське суспільство не демобілізувалося, а, навпаки, напружилося».
Поділитись в соц мережах:
«Тобто щоб готовність до протесту вилилася в реальний протест, необхідні три фактори. По-перше, якийсь поштовх, крок з боку влади, який відразу обурить велику кількість людей. По-друге — наявність політиків, яким довіряють. По-третє, люди повинні розуміти, що буде в результаті».
Поділитись в соц мережах:
«Українці, безумовно, матеріалісти. У силі залишається тенденція: що бідніше суспільство, то воно більш матеріалістичне. 40% українців готові поступитися частиною своїх прав і свобод в обмін на підвищення добробуту. Хоча, зазначу, стільки ж, 40%, — не згодні!».
Поділитись в соц мережах:
«Економічну модель нашому олігархату змінити все ж таки доведеться. На чому вони виїжджали? По-перше, дешевий газ. Енергоємність нашого виробництва сьогодні втричі більша, ніж у тієї ж таки Польщі. По-друге — справді дешева робоча сила. Але тепер ситуація змінилася. Дешевого газу більше немає. Як, утім, виїде в Європу й дешева робоча сила…».
Поділитись в соц мережах:
«На прикладі Одеси ми бачимо, як формуються свого роду феоди, де відбувається злиття фінансових груп, влади, правоохоронних органів і криміналу. Коло замикається. У цивілізованому суспільстві таким процесам протистоїть правоохоронна система. Але якщо вона сама — частина цього небезпечного утворення, то ніхто, крім активістів, чинити спротив спруту не може. І це насправді страшно...».
Поділитись в соц мережах:
«Певним індикатором ставлення суспільства до цих процесів є показник ставлення до того, щоб дозволити вільний продаж зброї. 80% українців — проти. Тобто люди цього бояться. У той самий час ми запитували про можливість самосуду. Стабільні 10%, які виправдовують самосуд, в Україні є. І це досить багато...».
Поділитись в соц мережах:
«І це, я вважаю, позитивна риса для соціолога. Неможливо собі уявити соціолога, приміром, у навушниках, який уткнувся в смартфон у метро. Ця людина — апріорі не з нашої касти. Я спостерігаю за життям. Я його слухаю. Уловлюю не тільки в анкетах, а й на вулицях. З облич, фраз, людей, які проходять повз... Усе це — моя робота».
Поділитись в соц мережах:
«Я проходила нещодавно цікавий тренінг, де визначали тип людей за кольорами. Є люди «червоні» — лідери в усьому, «сині» — логічні й структуровані, «жовті» — орієнтовані на соціум, і «зелені» — люди, котрі прагнуть комфорту. Ми — різні».
Поділитись в соц мережах:
«Щоправда, були ролі, які мені вдавалися. Дзвінка піонерка, ведуча вистави — власне, грати себе. Коли вже мала визначатися з вибором, керівник студії багатозначно сказав: «Ви, безперечно, маєте вступати до театрального... на театрознавче відділення». Горю моєму не було кінця, і я пішла у філософи».
Поділитись в соц мережах:
«Я росла атеїсткою. Дуже уважно вивчала науковий атеїзм, і зараз можу вам розповісти про всі протиріччя, які є у священних книжках. Це писали люди, що очевидно. Я вірю в якусь вищу силу. Звичайно, це не той Бог із бородою. Але я вірю, що Ісус Христос був, і ця історія правдива».
Поділитись в соц мережах:
«Я в дитинстві — це одне. Ми жили в Києві на Солом’янці, тоді це був суцільний приватний сектор, фактично село поруч із містом…Пам’ятаю, як ми з подружкою вже в старших класах домовилися платити один одному по 10 копійок за кожну лайку, щоб відучитися матюкатися. Я в університеті — зовсім не я солом’янська…»
Поділитись в соц мережах:
«Ніколи не можна йти проти своїх переконань. Мене завжди дивує, коли люди огульно кажуть: «Усі беруть, соціологи беруть...» Я тоді запитую: «А за скільки ви продали б своїх дітей?» Ображаються... Люди чомусь вважають, що дітей продавати не можна, а от себе — запросто. А що таке людина, як не її цінності, переконання, самоповага, зрештою?»
Поділитись в соц мережах:
«А раніше не прощала навіть якихось дрібниць. Це дуже заважало в стосунках. У тому числі й з чоловіками. Я хотіла бачити поруч ідеал. Чого не буває. Тільки тепер зрозуміла, що чоловікам поруч зі мною було некомфортно. Доводилося постійно відповідати поставленій мною планці. І це неправильно. Можливо, у цьому урок».
Поділитись в соц мережах:
«Мене насправді ніхто не виховував. Батько був військовим, і я жила з бабусею, яка любила мене і нічого не забороняла. «Усе, що дитинка робить, — це добре і правильно». Ось моє виховання. Викликати до школи її було абсолютно безперспективно. Я все вирішувала сама. Балет, театр, спорт, ковзанка, компанії, сигарети...».
Коментувати 
