Поділитись в соц мережах:
Поділитись в соц мережах:
«Народження сина і фінансова нестабільність 1990-х змусили змінити фах. Пішов у правоохоронні органи. Продовжував вести секцію рукопашного бою. Мені завжди подобалося спостерігати за тим, як мужніють хлопці, як викристалізовуються їхні характери».
Поділитись в соц мережах:
«Удома я «вимикав» учителя. Ну, а в підлітковому віці Устим, як і більшість хлопців, заперечував і відкидав мої поради. Спирався на думку зовнішнього кола. В нас не було книжкової історії, коли син усім ділиться з батьком, і в них стовідсотковий духовний контакт».
Поділитись в соц мережах:
«Оскільки Устим займався боксом, міг захистити. Конфлікт стався в цьому грунті. Захистив, але занадто жорстко. Батьки хлопця, котрий постраждав, були не з бідних і вимагали покарання. Однак можна було спробувати якось усе владнати. Проте він сказав «ні». Це було його рішення. Так він розлучився зі своєю дитячою мрією».
Поділитись в соц мережах:
«Я довго не міг наважитися на цей крок, бо саме Устим тримав. Але потім подумав, що в атмосфері нашої з дружиною відчуженості синові теж не дуже добре. Правда завжди краще. Ми не говорили про це. Я боявся почати сам».
Поділитись в соц мережах:
«На другому курсі інституту, коли він уже навчався в аграрному, Устим прийшов до нас із дівчиною. Я настільки психологічно не впорався з ситуацією, що це було видно збоку. Спрацював батьківський егоїзм».
Поділитись в соц мережах:
«Так, про екстремізм під час подій на Банковій Я тоді дуже злякався, що Устима кинуть за ґрати. Збирав докази, що його не було тоді в Києві. За порадою адвоката написав заяву в міліцію, що в мене немає претензій до дій правоохоронних органів. Так, я тоді рятував сина».
Поділитись в соц мережах:
«У чомусь я його переконував, у чомусь — ні. Він бачив, як хлопці в масках із ланцюгами йдуть в атаку. І в певний момент теж був готовий до таких дій. Але він почув, коли я сказав: «Устиме, такі групи ніколи не бувають самостійними. Хтось завжди ними керує».
Поділитись в соц мережах:
Вся країна вже знала про розстріли 18 лютого. Ми побачилися десь опівночі біля будинку київської адміністрації. Я помітив, що він дуже схуд. Привіталися. «Я тебе люблю, сину» — «І я тебе, тату». Я його поцілував. Він одразу все відчув і сказав: «Тільки не починай…».
Поділитись в соц мережах:
«Бо там було небезпечно. Але реально боролися десятки, ну, може, дві-три сотні молодих людей. Що були кістяком. І саме там опинилися ті люди, котрі поставили ідею вище за себе. Чи був це юнацький максималізм? Так, був. Але було ще щось…».
Поділитись в соц мережах:
«Схилившись над ним, я ще відчув його запах. І коли усвідомив, що мушу закрити йому очі, я був нестерпно злий на Бога. Від образи мені хотілося кричати. Адже у свої дев’ятнадцять він ще не встиг нагрішити. Він ще не встиг покохати. Він ще не жив узагалі. Це я мав померти. Але, як виявилося, таку смерть ще слід заслужити».
Поділитись в соц мережах:
«Можливо, я зараз валявся би у якійсь канаві, п’яний і розчавлений. Я ночами плакав, у тисячний раз передивлявся відео, а вранці вставав, відповідав на дзвінки, шукав спорядження, берці для таких самих хлопців на фронті...».
Поділитись в соц мережах:
«Не можу сказати, що близькі загиблих співіснують в якомусь єдиному пориві. Більшість сімей — це абсолютно прості люди. Це змучені й хворі старенькі матері, висушені стражданням батьки, дружини, які втратили опору в житті, діти, котрі втратили батьків... Не стало вже батьків Жизневського».
Поділитись в соц мережах:
«Ось мій кум уже двадцять років будує дім. Бо на свої зароблені будує. Там, очевидно, житимуть уже його діти та внуки. Так і з країною. Жертви принесені. Ціннісний вибір зроблено. Фундамент закладений. Орієнтири позначені».
Поділитись в соц мережах:
«Коли відкрили кримінальну справу, я попросив дозволу ознайомитися з матеріалами справи. І був шокований. Слідчий, котрий вів справу, через півроку (!) після загибелі Устима навіть не знав про місце, де це сталося. У справі його рукою було написано, що Устим Голоднюк загинув біля мосту. «Звідки ви це взяли?» — запитав я. «Там висить його портрет», — відповів мені слідчий».
Поділитись в соц мережах:
«Ти чітко бачиш на плівці, що абсолютно конкретна людина стріляє в іншу, і та падає. Але тобі навіщось треба доводити, що саме ця людина стріляла саме з цієї зброї і що саме ця куля поцілила в іншу людину... Це нонсенс. У цивілізованих країнах є поняття очевидності злочину. Очевидно, що стріляє — отже, винен».
Поділитись в соц мережах:
«Я приблизно розумію, хто ще, окрім Януковича та його команди, знав про цей сценарій. Якщо ти знав про підготовку злочину й нічого не зробив, щоб його зупинити, то ти — співучасник. Тому всі, хто з боку Майдану знав про підготовку розстрілів, — винні».
Поділитись в соц мережах:
«Якби були названі прізвища тільки виконавців і замовників, це потягнуло б за собою ланцюгову реакцію. Названі здали б інших. Що привело б у вищі ешелони влади й еліт».
Поділитись в соц мережах:
«Мого сина вбили пострілом у голову. Тобто стріляли на ураження. У людину, котра не мала зброї. У хлопчика в блакитному шоломі. З відстані сорока метрів-- це було чітко видно. І це — злочин. Виконати злочинний наказ — злочин».
Поділитись в соц мережах:
«На прикладі наших хлопців виховуватимуть наступні покоління. Але не треба повторення. Вистачить того, що ми з вами росли на брехливих історіях та міфах. Устим був звичайним хлопцем. Зі своїми вадами».
Коментувати 
