Поділитись в соц мережах:
Поділитись в соц мережах:
«…він втратив маму й осиротів. У Валіка є вже дорослі брати і сестра. І якщо вони вирішать боротися за возз’єднання з Валіком, ми теж навряд чи перешкоджатимемо. Вони спілкуються і з нами, і з дитиною. Психологи ведуть підготовчу роботу з усією нашою сім’єю, якщо раптом нам доведеться відпустити й Валіка».
Поділитись в соц мережах:
«Дітей визначає і пропонує служба. Потім ми кілька разів їздимо в будинок дитини, спілкуємося з дітьми і тільки після цього приймаємо рішення. Право вибору є, якщо вже зовсім відчуваєш, що дитина не твоя. Але ми на цьому етапі ще ніколи не відмовлялися від дітей. Брали всіх, кого пропонувала нам служба. Уже потім, у процесі життя, такі розходження можливі. Це правда. І тут важко…».
Поділитись в соц мережах:
«Люди є різні. Є озлоблені своєю бідністю ... Агресивні. Але більше людей хороших. Тих, хто розуміє твої проблеми і може прийти на допомогу. Незважаючи ні на що. Я впевнена в своєму чоловікові. Тому, що він для мене і друг, і чоловік ... моя підтримка у всьому. Ми, як одне ціле з ним».
Поділитись в соц мережах:
«Рік тому прийшли двоє хлопчиків — брати Єгор і Назар. Діти дуже складні, травмовані... Один з хлопчиків дуже агресивний, що, безперечно, завдає багато клопоту всій сім’ї. Психологічно діти потребують дуже багато уваги. Вони ще можуть повернутися в біологічну сім’ю. Але в них є любляча бабуся, яка робить усе, щоб хлопчики жили з нею. І тут ми готові співпрацювати з бабусею, допомагати».
Поділитись в соц мережах:
«Але ще я зараз дуже чітко усвідомлюю, що не варто марнувати своє життя на якісь сварки, образи, злість... Це важливо тому, що життя дуже швидко минає. І потім буде прикро, що не встиг щось головне сказати близькій людині, зробити корисне не встиг…».
Поділитись в соц мережах:
«Але потім усе-таки залишилися. Просто в службі знайшлися люди, які сказали правильні для нас слова. І на даний момент я не шкодую, що ми залишилися. У нас тепер є така велика сім’я, яку ми хотіли і про яку мріяли. І зараз я вже не боюся відпускати дітей».
Поділитись в соц мережах:
«На цей момент діти йдуть з таких сімей, як наша, без жодної матеріальної підтримки і житла. У декого з них хоч і є житло, але повернутися до батьків-алкоголіків… навряд чи це вихід для молодої людини. Це вже остаточно травмувати людину без будь-якої перспективи впоратися із цим життям».
Поділитись в соц мережах:
«За ці три роки ми стали сім’єю. Справжньою щасливою сім’єю. Наші діти їх теж дуже полюбили. Ми всі разом одне одного полюбили. Мілана не хотіла іншої мами... Але, на жаль, на думки й почуття маленьких дівчаток і хлопчиків ніхто в таких ситуаціях не зважає».
Поділитись в соц мережах:
«…але не тільки через матеріальні проблеми. В одному з будинків була група дітей від восьми до шістнадцяти років, від яких пішли кілька батьків-вихователів. Іноді реальність перемагає. Бо не ми, батьки, диктуємо правила життя в сім’ї. Їх встановлюють діти. Але коли щось не виходить, то завжди краще визнати це і піти…».
Поділитись в соц мережах:
«Але, як виявилося, не в усіх дітей батьки позбавлені батьківських прав. Тому вони в будь-який момент можуть повернутися у свою біологічну сім’ю. А діти зі статусом сиріт можуть піти на всиновлення. З нами ніби ж і говорили про це. Попереджали. Але, як виявилося, десь дуже глибоко в душі я все-таки не була готова до такого сценарію. Я хотіла взяти дітей і бути їм мамою від початку і до кінця».
Поділитись в соц мережах:
«Від держави на кожну дитину ми отримуємо два прожиткові мінімуми. Це близько трьох із половиною тисяч гривень на місяць. Плюс винагорода для мами. Основна наша проблема в тому, що всі діти не тільки хворіють сезонно — багато з них з самого початку, м’яко кажучи, не дуже здорові. А це все — ліки, на які часто може йти практично все їхнє державне утримання».
Поділитись в соц мережах:
«Я відчувала, що впораюся з травмами дітей, у яких батьки алкоголіки, наркомани... Чоловік був готовий іти далі і працювати з дітьми, які пережили насильство. Для мене це був дуже складний бар’єр. Я не знала, як правильно поводитися в таких історіях, не уявляла, як допомогти дітям відновитися».
Поділитись в соц мережах:
«Нас підтримують і фінансово, і психологічно. Проект оплачує сім’ям комунальні послуги, помічницю, допомагає в дуже різних ситуаціях. Приміром, до нас зараз прийшли одразу четверо маленьких дітей. Так от ліжка, меблі, одяг на перший час — усе, що їм необхідно, купила ця міжнародна благодійна організація».
Поділитись в соц мережах:
«У нас з Олегом двоє своїх дітей. Чотири роки тому ми задумалися про те, щоб усиновити або взяти під опіку ще одну дитину. Проте виявилося, що дитячі будинки заповнені цілими сім’ями не потрібних батькам братів і сестер...».
Поділитись в соц мережах:
«Свекруха — беззастережно, тому що сама дуже рано — в 14 років — залишилася сиротою. Для неї це дуже природно — допомагати дітям, яким погано. Вона дуже добра людина, і зараз завжди поруч з нами і з дітьми. А мій тато сказав так: «Якщо тобі це подобається, нехай буде так». І я йому дуже за це вдячна».
Поділитись в соц мережах:
«Мені хочеться показати своїм дітям, що таке сім’я, хочеться переконати їх у тому, що сім’я — це класно. Щоб вони знали, що мама — це найближча людина, яка тебе пожаліє, приголубить, поцілує на ніч... Казку почитає. Усе тобі віддасть. Вони цього ще не знають».
Поділитись в соц мережах:
«Зараз наші рідні дити спокійніше ставляться до появи дітей. Ну, можливо, в останні дні, коли прийшли ще четверо малят, вони почали трохи ревнувати. Зараз загострилося певне суперництво за місце під сонцем: хто сяде поруч із мамою. Але ще дуже мало часу минуло. Щоб усі заспокоїлися і звикли одне до одного, треба десь півроку».
Поділитись в соц мережах:
«Круто відчувати, що дитині, яка довго була холодною і відстороненою, мала купу проблем зі здоров’ям на тлі своєї істотно розладнаної психіки, раптом захотілося підійти й несміливо обняти тебе. Назвати мамою. Виходить, вона заспокоїлася, значить, їй тепло…»
Коментувати 
