ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ДЛЯ ІНШИХ

18 Лютого.

П'яті роковини розстрілів на Майдані

Свідки – поруч. На відстані витягнутої руки. Навіть якщо до справедливого суду – кілометри. Кожна особиста історія – факт. Одна з маленьких реальностей, з яких склалася велика історія тих днів. Яка змінила і країну, і життя кожного з нас. Так чи інакше.

Герої лютневих випусків ZN.Календарь – свідки. Кожен дивився на те, що відбувається на Майдані в ті дні під своїм кутом зору. Руки і серце докладав там, де в той момент перебував. Або знаходиться й досі, по крупицях розгрібаючи завали чужої пам’яті і спільного болю в судах. Рішення зібрати їх на одному майданчику – спроба розширити і поглибити картину тих днів. Зробити її об’ємною. Скоротити шлях до справедливості ще на чотири кроки.

Довжиною в життя Володимира Голоднюка, що втратив на Майдані сина Устима, Олесі Жуковської, що отримала важке поранення, медика Майдану Ірини Солошенко, адвоката «Небесної сотні» Євгенії Закревської.

«Коли почалися події на Грушевського,  я вже була активним волонтером. Працювала медсестрою в мобільній бригаді з лікарем.. Мене розбудили в Жовтневому палаці й сказали, що помер Нігоян. Тоді вперше стало страшно, тривожно, неприємно. Мирний Майдан перетворювався на щось інше».
Коментувати
«Я приблизно розумію, хто ще, окрім Януковича та його команди, знав про цей сценарій. Якщо ти знав про підготовку злочину й нічого не зробив, щоб його зупинити, то ти — співучасник. Тому всі, хто з боку Майдану знав про підготовку розстрілів, — винні».
Коментувати

«В якийсь момент я, за натурою спринтер, зайшла в зону, де спринтери не живуть. Задихаються. І тепер — це марафон. Мені треба розраховувати сили, думати про ресурси, утримувати однодумців, не дозволяючи їм перегоріти».

Коментувати