Безумовно, яка робота відбувається в душі цієї людини — відомо тільки їй самій, але відтворюване, врешті-решт, адвокатом Миколою Полозовим у зовнішній світ — гідне поваги. Стояти, практично, в одиночному пікеті в Росії п’ять років тому, вирішивши захищати тільки “політичних”, — гідне поваги. Говорити публічно те, про що більшість росіян сьогодні не говорять навіть на кухнях, виставивши бар’єр від чужого болю, — гідне поваги. Не виїжджати з країни, яка тисне на тебе бетонною плитою, — гідне поваги.
Наша розмова відбулася за кілька днів до звільнення військовополонених моряків. Полозов керував і досі керує групою адвокатів, які захищали їх у Басманному суді Москви. Кримінальну справу не закрито, і моряки, з погляду російського законодавства, залишаються обвинувачуваними. Звісно, ми торкалися цієї теми. І, звісно, говорили про Росію, Україну, про те, чому все це з нами сталося. Погляд ззовні завжди більш поверховий, але точно — менш упереджений.
Однак судити вам.
Про це і не тільки дивиться в нашому інтерв’ю.
Інна Ведернікова
Повну друковану версію інтерв’ю читайте тут: читати >>>