Ми просто вирішили познайомитися перед інтерв’ю.
Зізнаюся: у докладну біографію Романа Сініцина я ще тільки мала вникнути. Я не з його фейсбучного пузиря. Була. Але знала, що він один з організаторів ініціативи «Хто замовив Катю Гандзюк?» і володіє повною інформацією про напади на активістів у регіонах.
На самому початку розмови нас перервав незнайомий хлопець, який проходив мимо. «Здається, я вас упізнав. Ви Роман Сініцин? — Так. — Спасибі вам». Вони потиснули один одному руки, і незнайомець так само швидко зник, як і з’явився.
Тепер думаю, що й наша зустріч спочатку за столиком вуличного кафе, а потім у студії точно мала відбутися. Шукайте — і знайдете. Ще одне крило радикальної історії Майдану. Такі, як Роман Сініцин, переживши хворобу зростання, пройшовши через Майдан, війну і стикнувшись віч-на-віч зі свавіллям постмайданної правоохоронної Системи, перетворилися на системних борців із нею.
Таке відчуття, що я натрапила на якусь жилу людей нової формації. Вони молоді. Вони активні. Вони тримають дистанцію. Вони помиляються. Вони навчаються. Вони заробляють. І вони говорять правду. Роман Сініцин досить стримано й спокійно скорегував кут мого зору. Без якого складно об’єктивно сприймати й тлумачити нашу новітню історію. І це хороша новина.
У День гідності й свободи.
Інна Ведернікова
Друковану версію інтерв’ю читайте тут: читати >>>