У Миколи Стрижака 50 гектарів землі та пуд болю. Він дуже важливий фермер — аж голова асоціації. А ще наполегливий — домігся зустрічі з самим президентом, аби розповісти, що не надто чесні люди навмисно вводять його в оману. Що треба визначити пріоритети та перестати вливати мільярди з бюджету в агрохолдинги Бахматюка і Косюка. Що головне, аби земля почала рухатися — від поганого господаря до гарного. Що, опираючись на середній клас на селі, ми нагодуємо і країну, і Європу. І що гріш нам ціна, якщо ми своє головне багатство віддамо іноземцям.
Старий фермер акуратно розкладав перед президентом свої трохи прим’яті робочі талмуди. Продовжуючи на пальцях пояснювати, що таке класика земельної реформи та чому не можна пускати землю в оборот, поки дрібні власники не наростять м’язів. Якогось моменту він так розчулився, що зі сльозою в оці згадав реформаторський геній ще царського міністра Столипіна та похвалив сучасні яблучні сади сусідньої Польщі. Адже змогли ж поляки! А, Володимире Олександровичу?! То ми чому Аргентиною маємо ставати?!
Президент схвально кивав. Тиснув гостю, який затримався, руку, дякував за слушні поради та за традицією окреслював червоні лінії, за які ні-ні… Що при цьому глава держави тримав у кишені, стало зрозуміло трохи згодом. Коли після прийняття в першому читанні скандального закону про обіг землі той самий президент урочистим шепотом привітав країну зі «звільненням від рабства».
Як ставитися до цієї безперечно архетипічної історії? На що опиратися, аби об’єктивно розібратися в земельному питанні? От про це, власне, в День місцевого самоврядування ми й розмовляли з головою Асоціації фермерів і приватних землевласників України Миколою Стрижаком. Читайте, дивіться, розбирайтеся, робіть власні висновки.
Інна Ведернікова
Друковану версію інтерв’ю читайте тут: читати >>>
Коментувати
Коментувати
Коментувати
Коментувати
Коментувати 
