ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ДЛЯ ІНШИХ

Я знайшов Устима в готелі «Україна»

«Схилившись над ним, я ще відчув його запах. І коли усвідомив, що мушу закрити йому очі, я був нестерпно злий на Бога. Від образи мені хотілося кричати. Адже у свої дев’ятнадцять він ще не встиг нагрішити. Він ще не встиг покохати. Він ще не жив узагалі. Це я мав померти. Але, як виявилося, таку смерть ще слід заслужити».