ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ДЛЯ ІНШИХ

10 Грудня.

День захисту прав людини

Свобода, справедливість і безпека — три кити цінностей, на яких, за останніми даними соціологів, базується уявлення українців про права людини.

Але тільки половина тих, хто віддав свій голос свободі — як головній цінності, — готові за свою свободу  піти   на матеріальні обмеження. Решта — однозначно можуть поступитися своїми правами задля  достатку або думають про це.

(Показовий виняток – Донбас, де переважна більшість населення (74 відсотки) заради особистої свободи та гарантій дотримання всіх громадянських прав, готові терпіти певні матеріальні труднощі).

При тому що право на життя для нас — головне, соціологи переконані, що і його ми сприймаємо крізь соціально-економічну призму. А не цінуємо життя  як таке. Права на соціальне забезпечення, житло, освіту, працю та  достатній життєвий рівень — для українця ключові.

Очевидно, що соціально-економічний блок для нас пріоритетніший  за громадянський. У цьому — все. У бідній воюючій  країні ніколи думати про права. Ми виживаємо. Виживаючи, втрачаємо — останні. Зачароване  коло, з якого не виведе жодна влада. А вийде тільки саме суспільство. За умови,  що  навчиться не тільки «раптом» прокидатися й боротися за свої права на Майданах, а, не відступаючи  ні кроку від уже одного разу відвойованого, йти далі. День у  день. Геть від цього кола.

Герої нашого грудневого випуску — правозахисники. У кожного з них свій фронт. Своя особиста історія. Своя думка про процеси, які відбуваються з нами  і з суспільством. Леся Матвійчук — нерв Революції Гідності, координаторка руху «Євромайдан SOS» і очільниця  «Центру громадянських свобод». Олена Розвадовська — волонтерка, правозахисниця, п’ятий рік живе у Слов’янську і займається захистом дітей війни. Володимир Яворський — виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини в 2004-12 рр.,який нині вмістив в свою правозахисну діяльністю. Ганна Мокроусова — луганчанка, лідерка «Блакитного птаха», яка взяла на себе проблеми сотень цивільних військовополонених.

Дивіться і слухайте цих людей кожного тижня грудня. Місяця, який ми присвятили правам людини.

Інна Ведернікова

Тема: Біль
"…мені було також нестерпно боляче на Майдані зіткнутися з першими людьми, яким довелося вбити інших. Допомогти їм це якось сприйняти ... Мені було страшно бачити, як моє рідне місто захоплюють люди зі зброєю ... а міліція просто знімає це на телефон. .. мені було страшно і боляче приймати рішення -- не боятися ... мені було страшно, коли нас з Олексієм узяли в полон..."
Коментувати
«Будь-який злочинець починає використовувати крайні заходи (напади, вбивства) тоді, коли інші вже не працюють. Якщо людину не можна купити, то її -- вбивають. Саме тому зараз багато нападів на громадських активістів та правозахисників. Їх пробували переманити, купити ... Не працює. Значить тиск і залякування. Ви можете назвати хоч один такий приклад щодо правоохоронців? .. "
Коментувати
«Я зараз не про "Беркут" або патологічних садистів, які катували полонених. Я про простих правоохоронців, суддів. І в тому числі --про нас. Всі зусилля режиму Януковича були спрямовані на дегуманізацію протесту. Так, людей бити не можна, але це ж не люди - це радикали і екстремісти. Інший приклад. Так, жінок гвалтувати не можна, але це не людина - це "укропка". Або - "сепарка". Розумієте? Я не знаю, що порадити, окрім індивідуального відчуття, коли тобі починають нав'язувати думку, що це не люди».
Коментувати
«Увесь 2014-й рік я пробула в Києві. Ти щось намагаєшся зробити, щось з паперів намагаєшся вичитати ... Кількість поранених дітей, хтось кудись поїхав, втік ... а де сироти? У Росії, в Україні, в Криму ... І розуміння не виникає. Що таке дитина з контузією? .... Хто вона? ... Як це? ... Ми ж ніколи не стикалися з цим ... Я туди потрапила, познайомилася з сім'ями, з дітьми ... Зрозуміла, що ще не готова повертатися».
Коментувати